Зростання

Під фортецею, в серці гори, лунав стук кайл. Не звук бою, а ритмічний, життєствердний стук. Шахтарі, вкриті пилом та потом, добували руду, що текла потоками золота та заліза в економіку фортеці. Кожен знав — від видобутку залежила їхня зброя, обладунки, інструменти, монети для торгівлі. 

Марек, у своїй ролі Лорда, не лише командував, а й платив. Справедливо. За мішки руди, за вози вугілля, за відремонтовану браму. Він сидів у своїй вежі, оточений рахунками та картами, але тепер у його очах не було зневіри. Була впевненість господаря, що будує майбутнє.

— Сімсот! Сімсот мідяків, володарко! — Еріс з жахом і осудженням витріщалася на мене, а я мовчки йшла та очами на неї кліпала. — І це тільки трав пішло!

— Так ми жебраками станем, навіть після продажу моєї цнотливості в Домі Кохання, все одно жебраками з голоду помремо. Мала артистично висолопила язика зображуючи мертву.

"Я тобі не володарка, а ти — помічниця! Спостерігай і вчись! І до речі, ти думала що в тої бабці хоч 10 зайвих мідяків було?" з цікавістю чекала на відповідь я, показавши Еріс нотатник.

— Ні! Не було! Але я все виписала отут, хай розпишеться про борг! А після її смерті ми в неї вилучимо той великимй мідний котел, і продамо за тисячу! А якщо з торгів, то може й за дві. Я тільки головою заперечливо похитала. Бідність та злидні в цієї малої, як тавро на лобі.

— А зараз ми до коваля йдемо? — питала у мене мала, — Навіщо латати те калічне страхопудало, що сказало що не копійки за те не дасть, бо нема? Ще й вовком на нас дивиться.

“Ні в якому разі не здумай йому рахунок виставляти!” — попередила малу, що тихцем якийсь папірець м’яла.

— Але ж володарко! …  — мала осіклася хутко ховаючи папірець, бо я на неї грізно двічі цокнула. Ковальня вже недалеко а помічники в нього далеко не глухі.

— “спостерігай”, — капосно шипіла мала, пошепки, але так щоб я чула — “вчися”, як жебрачкою стати.

Попереду рипнули та гупнули об стіну двері. Запахло пивом вином та печеним м’ясом. Вояки, сито віддуваючись, вивалилися з корчми, весело теревенячи, прямо перед нами.

Еріс миттєво вихопила своє шило і, засичавши, зайняла войовничу позицію прямо біля моїх ніг, наче песик, який готовий померти за господаря.

Та поведінка малої примусила дебелих вояків почервоніти від сорому. Притиснувшись спинами до стіни, вони замовкли, віддали салют Засновниці, а їхні погляди, сповнені жалю та збентеження, впилися в дівчинку.

«Ще й зацькована?» – промайнуло в мені. Що ж то за місто, у якому вона росла, де дитина вчиться не посміхатися, а виживати, де її перша думка при зустрічі з іншими – не цікавість, а звіриний острах?

За вояками вийшла Гільда, пара від її могутнього дихання повисла в прозорому морозному повітрі: — Ану бігом на плац! Ледачі волоцюги! Любите жерти любіть і бігати!

Еріс, сховавши своє шило зашарілася і підбігла до Гільди, мовчки обіймаючи її ногу. Гільда посміхаючись, ледь пригладила її густе неслухняне волосся, та рвучи пельку погнала своє військо даючи копака тим хто забарився.

Від ковальських міхурів відійшло двоє хлопчиків, десь віку Еріс, та з цікавістю дивилися на нас. Еріс, побачивши їх, аж надулася з пихи, приймаючись мені допомагати розв'язувати торбу. Набралася такої погорди, що аж теревенити забула. Вся її увага була спрямована на те, щоб демонстративно ігнорувати «конкурентів».

Ще б пак! Адже тепер вона — поважна помічниця самої Засновниці, що виконує свою місію. А ці довбні у вугільному пилу — лише помічники коваля, якому, судячи з усього, й геморой змастити нездібні. 

Вона з таким зневажливим виглядом перекладала флакони, ніби це були не зілля, а державні регалії, а хлопці — жебраки, що насмілилися подивитися на королівський кортеж. Хлопців те пройняло і обидва їй поштиво вклонилися.

Я ввімкнула свій покер фейс, на повну, бо то було.. ну дуже смішно.

Під вечір мій всесвіт звузився до паруючої поверхні води, з якої стирчала розімліла мармизка Еріс, яка, напевне, такої розкоші, як гаряча кам’яна ванна, в житті не бачила.

— Лорд Марек багатій! Володарка не повинна йому ліжко гріти за отак.. безкоштовно. Я зараз володарці п’яти помну..

Але я її вхопила, і виклавши на гарячий кам’яний ослін, пром’яла масажем кожен м’яз: для неї такі цілоденні походеньки по всьому форту з торбами закінчаться болями в м’язах. Втерла в неї цілий фіал горіхової олії і заходилася діагностувати смарагдовим сяйвом.

— Во-во-Володарка! — намагалася скавучати вона, — Ні! Цілий фіал! Його можна було за пів срібла продати...

Втома нарешті взяла своє і малеча заснула. Я вклала її в постіль, і тихо підійшла до Марека, що зачудовано за тим вкладанням спостерігав.