Темні

Що могло спонукати ті тисячі зомбаків пертися саме сюди? Невже цей тонкий запах? “Вірогідність 92%” — мовчки висвітила Нана перед моїми очима, — “відомий Земний аналог ентомопатогенних грибів, як Cordyceps unilateralis, що контролює мурах”.

Гільда що зайшла до приміщення і сіла на сходах спостерігаючи за моїми діями, була очікувана, в сенсі: я не ховалася, коли входила сюди і багато хто це бачив. Згодом і Марек до неї приєднався, спитавши чи можна ввійти.

Дехто з варти Марека теж потягнувся до нас, проте Гільда гримнула на них, а Марек велів охороняти ззовні. В мене по спині мимоволі пробігло полум’я: ач який, повелитель знайшовся, командний голос виробив.

Уява, чогось, намалювала як він тим густим баритоном, велить мені рачки стати. І хвиля полум’я знов пройшла по спині. Ну що за дурня мені в голову лізе? А. То знов, отой його звабливий запах. Я сконцентрувалася на керуванні Наною.

Допомагаючи нанітам своїм смарагдовим павутинням я майже всю грибницю знищила, і чи не половину його токсину зв’язала. Трави тут теж не завадять, я напряму втиснула сяйвом у капіляри, мікроскопічні дози знеболювального. Що ж, хоч її пробудження і буде не таким болісним, але ж  мало приємним.

Скільки вона тут лежить? Тиждень? Два? Якщо Нана не помиляється то не меньше тижня. Саме її тіло було витоком того надтонкого сморіду, а саме оця грибкова інфекція. Це може бути те що примушувало зомбаків кидатися саме в цьому напрямку?

Не поспішати. Тромби в капілярах, кожна частина її тіла що торкалася підлоги давно перетворилася на пролежень з капілярами забитими мікро-тромбами, спочатку виправити оце, оце і оце…

В тихі голоси вартових, що перемовлялися біля входу, втрутився ще один і ще, через хвилину перетворившись на сварку. Марек піднявся до них. Розвідники прибули. Ще один голос, що досі мовчав вступив у сварку красномовно, та дещо істерично:

— Та весь Цех Імперських Травниць! З усіма своїми лицарями! Тут кістьми ляже! Що заради Світла дасть нам одна єдина Травниця, а будь вона хоч сто разів Засновниця?

Я нашорохала вушка: десь в п’ятнадцяти кілометрах від фортеці, ще з десяток тисяч зомбаків невпинно наближаються до фортеці. Можливо, ніхто тут не доживе ранку. Серце дівчинки здригнулося, раз, другий і нарешті забилося. Я нарешті видихнула.

Далі буде легше, Нана до долей мілілітра розрахувала дозування снодійних, глюкози, АТФ у клітинах, електролітів, води, і розклавши достатню кількість підшкірних жирів дівчинки, почала евакуацію нанітів, назад до мене.

Павутиння сяйва теж вже закінчило свої справи і потроху ховалось в моєму тілі. Десять чи двісті тисяч тих зомбаків, вже не має значення. Якщо аналіз поведінки “зомбі”, наданий моєю улюбленою Наною, вірний, то це дає мені просте рішення.

Я передала Гільді голе тіло дівчинки, сяйвом зібравши з нього а найменші сліди того запаху. Я не наважилась щось сказати Гільді, мій голос все ще викликав в мене відразу.

Тож звично скористалась нотатником: “Вона не скоро прокинеться, а коли прокинеться схоче і пити, і їсти. Ти ж знаєш як піклуватися за виснаженими голодуванням?”

Гільда кивнула, тож я продовжила: ”Віджени всіх подалі від цієї будівлі, мені тут треба прибрати прокляття!”

Гільда здригнулася, аж надиво пришвидшилась, та міцно притиснувши дівчинку до грудей. Ну що поробиш, про прокляття тут чули всі, марно щось пояснювати словами, яких в цьому світі, ніхто не зрозуміє.

Я старанно наеклетризувала частинки пилу, що підняла смарагдовим павутинням з підлоги та наловила на той пил всі складні молекули феромонів того гриба, вони мені зараз знадобляться.

Нанітами розпорошила залишки одягу малої, торбу, геть все що могло вмістити той запах я чи хоч одну спору того грибка. Розпорошила все, крім книги, яку завернула у слої вощеного пергаменту так, щоб а ні одна частинка сморіду з неї не вирвалась назовні.

Я вже виміряла вірогідність того що джерелом інфекції стала саме книга, яку ця мала травниця, певно в когось поцупила. Також старанно впакувала сам пил просякнутий тим запахом — принада на “зомбі” готова.

Залишилось розпитати розвідників…