Тіні тіней

Користуючись бездоганною навігацією Нани, я вже входила в ущелину що вела до залишків корабля-терраформера.

Волоконця нанітів, від корабля, проросли вже аж сюди, вітаючи мене безперервними сповіщеннями що бриніли перетворюючись на нескінченне м’яке муркотіння.

Я приєдналася до сітки нанітів корабля, і одразу побачила все навкруги залишків корабля і побачила навіть себе саму, що повільно входила в ущелину. В минулий раз я значно покращила ріст нанітів, та вдумливо розростила мацаки коренів терраформера, забезпечивши його невпинним джерелом речовин для регенерації.

Я повільно підходила все ближче, аналізуючи мікробіом довкілля. Грибки, бактерії, віруси, пов’язали всю місцеву рослинність у єдину сітку, таку собі єдину екосистему, в яку навіть мохи та лишаї на скелях постійно вносили свій, чималий мікроєлементний вклад.

Минулого разу я приклала чимало зусиль для цього, та відчуваю якусь хліборобську насолоду від того, що все росне та буяє, саме так як я і планувала. А це хто?

Приемна несподіванка. Моя штучна мікоріза заприятелювала з дикою лісовою. Що мабуть з цікавості, простягла підземні волокна лісової грибниці, що з’єдналася з моєю, штучною. Наніти, що наповнили зовнішню лісову грибницю, дозволили мені відчути вовтузення чи не кожної тварини, що нишпорили в лісі.

Корабель значно набрав у вазі, поглинувши, оброблену грибками, розсип кісток і нанітів від загиблих матаро, і довкілля вже не нагадувало якесь закинуте поле бою, а просто буяло новою рослинністю.

Все ж мозок корабля втратив цілісність, при падінні та пожежі, та впав у якийсь пасивний стан, що не дозволив йому самостійно зробити те, що за декілька день зробила я, для пришвидшення його регенерації.

Сьогодні я спробую дещо нове, корабель у повному сенсі того слова жива істота. А я, за цей час, неабияк навчилася лікувати чи не все живе, за допомогою того смарагдового сяйва.

Я деякий час закохано порпалася в різновидах нанітів, що корабель відновив за час моєї відсутності, та брала над тими системами повний контроль. За допомогою Нани, то навіть хакерством було соромно називати.

Здається що нащадки моєї технології взагалі мало переймалися за питання безпеки. Той старий науковець в мені аж задоволено ухкав, вириваючи з нового коду невідомі йому технологічні смаколики. 

Навіть не знаю, це його, чи моя амбітна думка, повністю регенерувати всі системи корабля. Повністю відновити корабель. На жаль, тільки його тіло, а не втрачену свідомість. 

Проте скільки на те  піде років? Десять? Сто? А може й двісті.. Хоча, час в мене є. Та чи е цей час у всього цього світу? З ким ти так запекло бився за цей світ? Хто той невідомий ворог? Скільки в нас залишилось часу до наступного вторгнення?