Бібі в пошуках

Не мало часу пройшло, у посольствах до Біліс від різних кланів чаклунів. Кожна чаклунка привела з собою чи не всіх хворих та калічних. Я ледь зі сміху не порскала, кожен раз стоячи на подвір’ї Біліс, і навчаючи Піпі та Рорі ламати скелі кульовими блискавками.

Хоч Біліс і вимагала, за вторгнення на її землі чималих компенсацій, мало хто міг їй заперечити, з повагою поглядаючи на нашу трійцю, що на дрібний щебінь розібрала всі скелі навкруги.

Вочевидь то демонструвало прихильність навіженої шаманки, тобто мене, до чарівної дупки Кошенятка. Біліс теж уявляла собою чималу загадку, в плані її реальної сили, після зцілення. Вважалося, що вона була на рівні Старших, до поранення.

Біліс справді набиралася сили, і навіть я не могла зрозуміти її меж. Тому матері, переможених мною, розбійниць, неменьші розбійниці ніж їх улюблені дочки, ледь не клацаючи зубами з люті, виконували вимоги Біліс.

Біліс, в залежності від отриманої мзди, посилала Кошенятко то до одної, то до іншої гості, допомогти в танці викликання духів, а я звісно в першу чергу тех з’являлася там де Кошенятко.

Хоча насправді то не гарантувало вибір пацієнта, я в першу чергу лікувала найтяжчих. Розум Біліс точно був гострим як лезо меча. Ні один з гостей а ні словом не видав місце появи Ашан Ашанса іншим кланам.
 
Сонце ледь пробивалося крізь осінній туман, коли я, сидячи на краю подвір’я Біліс, ледь стримувала регіт, спостерігаючи, як Пипи з Рорі гатять блискавками по черговій скелі, розсипаючи її на дрібний щебінь.

— Бібі, тримай Рорі, бо вона зараз пів пагорб рознесе! — гукнула Піпі, коли чергова блискавка Рорі пішла кудись у кущі.

Я схопила малу за комір і посадила собі на коліна. Рорі заходилася тягти з мене смарагдове сяйво, як кошеня молоко. От же ж мала ненажера!

Тим часом Біліс, як справжня матріарх, походжала подвір’ям, потираючи руки. Її очі — лисячі, гострі — блищали від задоволення. Вона вже тиждень приймала "посольства" від кланів, що припхалися викупити зброю своїх розбійниць.

Ясна річ, кожна чаклунка тягла за собою хворих, сподіваючись, що я,  — "схиблена Ашан Ашанса", випадково когось зцілю. Біліс вимагала за їхнє "вторгнення" на її землі таких компенсацій, що гості ледь зубами не клацали від люті.

— Сонечко, — гукнула Біліс до Кошенятка, що сором’язливо м’явся біля хати, — біжи до он тієї рудої пані, допоможи їй із танцем духів. — І не забудь посміхнутися, ти ж у мене красунчик!

Кошенятко почервонів, як перезріла малина, і побіг до гості, смикаючи свою косу. Я ледь не пирснула зі сміху, але стрималася, бо знала: куди йде Кошенятко, туди й я. Не тому, що я справді закохана в його "чарівну дупку". А тому що я свідомо прийняла задум Біліс.

Гості вважали, що Біліс, використовувала свого сина, як принаду для мене. Кажучи що навіть шаманка "не встоїть" перед її солоденьким Кошенятком. Ха! Гострий розум у цієї лисиці, нічого не скажеш. Борги клану на очах перетворювались в тінь дурного спогаду.

Я підвелася, струснувши кістяним поясом, і попленталася за дупкою Кошенятка, Піпі за мною а Рорі за нами. Танець духів біля наметів клану рудої розбійниці був у самому розпалі: барабани гули, дівчата тупотіли, а хлопці співали так, що мурашки по шкірі.

Я влилася в ритм, б’ючи в бубен і тріпотячи кастаньєтами. Нана сканувала натовп, вихоплюючи найтяжчого хворого — стару з виразками на ногах, що ледве стояла. Я вислизнула з танцю, та підійшла до неї.

Онука старої, на мить завмерла, роблячи вигляд, що мене "не бачить", але щастя що запалало в її очах, було мені найціннішою нагородою. “Ну, бабусю” — подумки сказала їй я, — “давай я тебе підлатаю”.

Нана вже видавала діагноз: інфекція, слабкий кровообіг провокує дефіцит поживних речовин. Спочатку антибіотик, Рорі взялася допомагати з цим. Стара розчулено дивилася на Рорі. А Піпі з цікавістю придивлялася до моїх дій.

Піпі бачила як я направляла нитку смарагдового сяйва, блокуючи біль та стимулюючи регенерацію. На відміну від всіх інших чаклунок, саме бачила смарагдове сяйво, як і я сама. Вона замислилась, спробувала направляти таку саму нитку, на власну ногу.

Потім подивилася на мене, наче питаючи дозволу. Я не заперечила, і Піпі потяглася до другої ноги бабці. Піпі геній? Я зайнялася серцево-судинною системою. Саме тут все зав’язано, проте це було не легко.

Біліс, стоячи осторонь, хитро посміхалася. Вона знала, що я лікую не за її "планом" із Кошенятком, а тих, хто найбільше потребує. Але жодна чаклунка не видала іншим кланам, де з’являється Ашан Ашанса.

— Бібі, диви, як я навчилася! — Піпі гукнула, формуючи між долонями іскру. Вона жбурнула її в скелю, і та тріснула з таким гуркотом, що гості здригнулися. Рорі заплескала в долоньки, а я ляснула себе по лобі. От же ж сила в цих малявок!

Біліс, почувши це, зареготала так, що її лисячі очі заблищали. Вона вже виглядала не як хвора, а як справжня матріарх у розквіті сил. Її магія поверталася, і навіть я не могла вгадати, де її межа.

Два тижні гості платили, танцювали та співали — і чекали, чи з’явлюся я. Я уважно приглядалася до всього, і нотувала за допомогою Нани. Все, тобто взагалі все, включно з мікрофлорою на їх шкірі. Плісняву та бактерії з їх чудових, овечих та козячих сирів.

— Чому Руда Блискавка каже, що в мого батька нема честі? Ми ж сильні? — допитувалась Рорі у Біліс. Піпі теж приєдналася до неї, допитливо вирячившись на Біліс.

— Бо та Руда, тупа як колода. Кошенятко повинен піклуватися про тебе, як про дитину Чорної Саті, в першу чергу! А помститися за смерть своєї жінки, тільки в другу! — презирливо промовила Біліс. — Хоча каже вона так, бо її мати підбила її на таке неподобство.

— Хоча зараз, ми можемо спробувати помститися, хоч я ще й не повернула собі всі сили, навіщо поспішати? — Біліс задумливо обмацала свої розтрощені обладунки, та зламаний навпіл меч.

Я почувала себе.. здивованою, проте продовжувала навчати Піпі, ріжучи собі пальця, та даючи їй його зцілювати. Кожен раз як я різала собі пальця, Піпі здригалася. Могла б вже і звикнути. Ну і як оце дитинчатко, навчиться комусь за щось люто мститися?