Навала

— Вони заповнили усе узбережжя, вздовж річки! — у відчаї заволав Кошенятко прожогом влетівши в хату. — Вони ж нам всю рибу розлякали.

Пройшло вже три дні, з нічної пригоди, мабуть матусі прийшли викупати знаряддя своїх розбійниць. Біліс встала з за столу, і заходила по хаті, задоволено потираючи руки. 

— Заспокойся Сонечко. За це вони заплатять. Як і за перебування на моїй землі.

— Заплатять? — Кошенятко здивовано подивився на матір.

Біліс хитро примружилась в мій бік. Почувалася, вона, з кожним днем, все краще. Скалки, з її тіла, я вже всі вилучила. Навіть хребець вправила. Магічна сила невпинно тяглася до неї, з усіх боків. Але до повного наповнення, було все ще дуже далеко.

Врода її повернулася. Та її врода, як і трохи лисячий розріз очей, у повній мірі передалася її сину. Чого тут незрозумілого? Розбійниці, що приперлися познущатися над Кошенятком, отримали тут не тільки відсіч. Але і лікування.

Майже містичне лікування. Так вважала Біліс. Тому напевно приперли з собою усіх своїх хворих та калічних. Маючи надію, що схиблена Шаманка, когось з них випадково підлікує.

Вважалося, що домовитись з Ашан Ашанса, просто неможливо. Принаймні з справжньою. А з шахрайок, зцілення не отримаєш. Отримаєш хіба що зняття прокляття, чи ще якогось, сумнівного, дійства, за шалені гроші.

Справжня шаманка, то велична подія, якої вже давно ніхто не пам’ятає. Я прислухалася до розповідей Біліс, що розповідала свому кошеняті про візити справжніх Шаманок. Та я вже зрозуміла, що хитрунка насправді розповідає то мені.

З її розповідей, та спогадів свого минулого життя, я створила чудовий гібрид чи не всіх шаманських течій. Особливу увагу звернувши на пісенний, музичний, танцювальний та культурний вплив.

Моє минуле Я, не відчував “наукового” презирства до релігій. Чому саме? То складна історія. Проте, часто казав:

— Людина мислить, тобто існує! Якщо в серці її нема Бога, то хто їй лікар? А от існування реальності за межами її свідомості, ще треба якось довести.

Тому підготувалася я, як слід. В хід пішли і черепа мишей на ноги, і черепа птахів на браслетки. І пояс з порожніх кісток, з камінцем в кожній. То все кастаньєти. Бубен із шкіри. Флейта з кістки…

Сутеніло. Вважалося що шаманки бачать духів. Тому від стоянок гостей, тхнуло свічками, ладаном, та лунав мелодійний спів хлопчиків. Я посміхалася, сидячи в кущах, неподалік. Та вдивлялася в те шоу, що повинно було приманювати духів.

Звабив мене, як не дивно, войовничий танок молодих дівчат, що завзято тупотіли під ритм бойових барабанів, та басовитий чоловічий спів. Я увійшла в ритм того дійства, з далеку б’ючи в бубен та тріпотячи всіма кастаньетками.

Виконавці подвоїли свою старанність, зрозумівши що духам подобається, і коли я вплелася в той струмінь несамовитого дійства, на обличчях присутніх проступив справжнісінький екстаз.

Нана відстежувала присутніх, здається від сусідніх багать, теж підтягнулися всі. Я видивилась саму важко хвору дитину, вийшла з танцю та зайнялась нею. Всі робили вигляд що мене не бачать і продовжували дійство танцю ще години з дві.

Лише родина малої, споглядала за мною з надією. Не переймайтесь, все буде добре. Тут не було нікого, настільки хворого як мати Кошенятка. Я повинна впоратись. Головне розрахувати сили.