Нічний напад

Вирвало мене з того сну відчайдушне скиглення Піпі. Темрява для мене не існувала, як сутність, декілька смарагдових світних п'ятен оточували оселю Бібі, з зовсім не дружніми намірами.

Обличчя Піпі, по черзі, зупинялось на кожній з смарагдових плям за межами будівлі. Вона їх бачить? Ну що ж. Я вислизнула з хати, у відчинене вікно, немов тінь.

Я навіть не збиралася використати свої трансформації, для бою. Нани достатьньо: П'ять каменів було жбурнуто, в повітря. Всі п'ять тіл, отримавши по каменюці в голову, впали одночасно.

Елементарна балістика. Обожнюю модель Исаака Ньютона. І Сунь Цзи, мистецтво війни. Теж, обожнюю. Неможливо відреагувати на те що не відчуваєш. Як то камінь в темряві, що летить зверху.

Піпі одразу кинула скиглити і вийшла назовні, оглядаючись на всі боки. Мене шукаєш? Я підійшла ближче і підсилила своє сяйво. О! Так вона мене не тільки бачить, а ще й впізнає.

Піпі обійняла мене за талію, впершись заплаканим обличчям в мою сорочку. Ну ходімо подивимось, що там до нас, серед ночі, принесло.

Як я то собі бачу? Якщо синці вилікувати, то й нападу не було! Я напхала кожну нічну гостю, суттєвою дозою снодійного. Та вилікувала гулі на головах. 

Знесла усіх на подвір'я і витягла з кожної все смарагдове сяйво. Хоча то і половини не компенсувало, з того, що я передала  Рорі.

Я вже на власній шкірі зазнала, чого коштує перевичерпання тої сили, тому всім залишила по краплі, на денці. Всю зброю вилучила, а бранок зв'язала. 

Я примостилася на сяючій каменюці, біля колодязя, обійняла Піпі, та почала розбиратись, що не так з її магічною силою.

Звісно “магія”, в моєму науковому сприйнятті світу, існувала лише як назва явища, за яким я спостерігала. Як науковці середніх віків спостерігали за якосями та взаємодією магнітів.

Нана підказувала мені як була влаштована схема смарагдового сяйва Рорі, Кошенятка, та й моя власна. Тобто, в мене були працюючі схеми. Я старанно шукала в схемі Піпі, якісь суттєві відмінності. Так ось в чому відмінність…

Зорі з подивом зазирали по подвір’я клану Біліс, де з долоней Піпі вирвалися в чисте, осіннє небо тисячі павутинно тонких ниток смарагдового сяйва і негайно стягнули мільйони вольт електричної напруги. Павутиння раптово зникло. Піпі стріпнула рученятами.

Я знов показала їй, як збирати ту напругу у маленьку крапку, сяючи між долонями. За тим заняттям нас застав схід сонця. Першою з хати вибігла Рорі, і радісно обійнявши мене, знов втягла в себе чи не половину мого сяйва. Це як маля цицкою годувати.

— Я казала, що ще раз вас побачу, то власноруч вставлю вам рогач в дупу, а Кошенятко довбане його блискавкою. — Біліс сидячи в своєму кріслі, вимахувала рогачем над бранками. А ті скиглили, бо ніяк не могли повернути собі владу над своїми язиками.

Якби їх погляди могли спалювати, Біліс би вже давно палапа. Проте після цих погроз, полонянки почали ховати очі і розповзатись, від лютуючої Біліс, подалі.

Піпі, що задумливо стояла навпроти скелі, де ми тільки но тренувались, підняла рученята, сформувала іскру та випустила її в напрямку скелі. Іскра хутко сягнула скелі і вибухнула. Скелю розкололо навпіл.

Полонянки здригнулися від жаху, а Біліс радісно посміхнулася: — Піпі! О Світло! Піпі! Іди ж но я тебе обійму, моя чудова дівчинко! 

Піпі негайно побігла до Біліс, що аж сяяла від щастя. В клані з’явилася ще одна чаклунка. Могутня чаклунка! Я вже бачила, за вечерею, що ніякого сліду сегрегації, чи поганого ставлення до Піпі, незважаючи на її “рабське” походження, в клані Біліс не спостерігалось.

Їли всі з однакового багатого посуду, за одним столом. Цікаво, чи це в усіх сім’ях чаклунів так, чи клан Біліс, то якесь виключення. Кошенятко теж підбіг і обійняв Піпі, радіючи не меньше за матір.

— Не треба тренуватись на скелі, Піпі, ось на оцій дупі тренуйся! — Біліс вказала на руду чаклунку що з викликом глянула на неї. Піпі з сумнівом подивилася на руду, потім на мене, наче питаючи дозволу. Хоча вже почала збирати іскру.

Я швидко стала між нею, та полонянкою, заперечливо похитавши головою. 

— Ну тоді тренуйся на скелі, — Біліс якось вже занадто швидко відмовилась від свого страшного задуму, ховаючи глузливу посмішку.

Скеля знов здригнулася, на цей раз разом з подвір’ям, а з хати посипалось трохи імпровізованого “шиферу”. Полонянки зойкнули з переляку, і заскавучали.

— А ну куди розлізлися! — продовжила своє залякування Біліс — Мабуть шановній Бібі з Ашан Ашанса, потрібні ваші дупи цілими, для якогось страхітливого чаклунства!

— Кошенятко, допоможи шановній повернути те шмаття м’яса у пентаграмму.

Я лише зараз зрозуміла що Бібі залякує підліткову банду дівчат, без особливого бажання їх насправді карати. Я закотила очі, б’ючи в казан я к в бубен, та утворила між полонянками вихор з якогось дикунського танцю.

Миттєво ставши центром уваги, я кинула бубен, та поклавши правицю на лоба рудій, голосно зареготала. Ну як я і знала: Щось середнє між вовчим виттям та реготом гієни рознеслося між скелями.

Завмерли всі. Навіть Кошенятко подивився на мене з сумнівом. Довелося мені йому підморгнути. 

— Ашан Ашанса відмовились від насильства, — не своїм голосом заверещала руда.

Я занесла обсидіанове лезо і зрізала паски, що тримали на рудій маску, на пів обличчя. Так і знала, зцілюючи гулю, я їй і обличчя зцілила, але не око, що дивилося кудись вбік.

— А може то не насильство? Може вона ваші очі з цукерками поплутала. — продовжила насміхатися Біліс. 

Якось злякано застогнали всі полонянки. Я ще пострибала з бубном, підходячи до кожної, щоб хоч якось завершити нічне зцілення. Мені здалося, що зараз чудовий час для рішучих бізнес-рішень. 

Біліс справді набридло їх жахати, і Кошенятко просто порозв’язував їх. Піпі відібрала їх вбивче знаряддя у Рорі, яка рішуче їм скористалась, будуючи з них вігвам для павука, та віднесла до Біліс.