Шаманка

— Маро, — почав було Кошенятко, але я швидко затулила йому рота, і потягла за кут будинку. Мене вже з пів години відволікала каменюка, що сяяла смарагдом, хоча слугувала підставкою для ведер біля колодязя.

“Бібі” — написала я. Добре що, я скопіювала татуювання старої шаманки повністю, а не вигадала своє. Бо мати малого, лише подивившись на мене, одразу звернулася до мене ‘Бібі Ашан Ашанса’ і вклонилася, а потім називала мене виключно Бібі.

Де це вона взяла? На моєму амулеті з бурштину, що подарував мені Марек? Чи з тату на моєму обличчі? То звернення однакове для всіх шаманок? Я не знаю. Кошенятко ще не встиг її розпитати, звідки вона те звернення взяла.

Мати Кошенятка, звали Біліс. Саме так вона назвала себе. Хоча насправді Блакитна Кара. І мені вже цікаво, чому Чорна Саті, покійна жінка Кошенятка, та мати малої Рорі, просто Саті? 

— Бібі, — виправився малий, — що такого в тій каменюці? Наш камінь сили отой, в центрі подвір’я, розмальований!

“Розпитай маму, чому вона зве мене Бібі” — Малий не став сперечатися, і одразу пішов в хату, хоч і подивився на мене з подивом.

Мала Рорі дивилася на нього, обіруч обіймаючи мою ногу. Зрозумівши, що я нікуди не йду, мала сіла біля мене навпочіпки, та зайнялася террором волохатого павука, що витріщався на неї у всі вісім очей, рачкуючи у свою нору під мшистим каменем. 

Я нашорохала вушка, спостерігаючи за Рорі, яку павук хоробро відлякував від нори, то ховаючись, то знов вистрибуючи з нори. Що примушувало Рорі відсахнутись, з переляку, а потім знов, посміхаючись зазирати у нору, в очікуванні нового нападу.

До нас приєдналася Пипи, що не гралася, не розмовляла, а не виймаючи брудного палюшка з рота, просто роздивлялася мене, готова щомиті чкурнути собі геть. Як для дівчинки років восьми її поведінка здавалась трохи дивною. Але судячи з усього, Кошенятко саме на неї залишав і матір і дочку, на час своєї відсутності. Я вперше бачила в цьому світі раба, бо малий сказав що придбав її, за облізлу вовчу шкіру, чисто з жалю.

Пипи, мала ім’я Рожева Пелюстка, але, як казав малий, була несповна розуму і не мала а ні батьків, а ні магічних здібностей. Дивно. Смарагдового сяйва в ній, було не менше ніж у малого, під час піку його здібностей. Але щось було не так.

Тим часом в хаті щось відбувалося. Судячи з усього, мати примусила свою Квіточку, своє Сонечко, свого Котика, переодягнутися, весь час наставляючи:

— Якщо ти кажеш, що вона просто прийшла за тобою, зроби все щоб вона не пішла!

— Навіть якщо вона гвалтувати тебе буде, не пручайся!

— Ноги вибрий, і фартушок вдягни, я бачила! Він їй сподобався.

— Стій, я тебе ще не заплела. — заклопотано муркотіла Біліс, — А ну крутнися!

— Мамо, навіщо все це? Мені соромно!

— Тобі і повинно бути соромно, ти ж моя красуня, весь у батька пішов!

Мені аж щоки запалали, що вона там з ним робить? 

Нічого особливого, ну переодягла малого в кілт, хоча ні, то такі шорти - спідничка, ножі малого чудово пасували до того кілта, та його широкого паска. Вільна біла сорочка, вкриті візерунком панчохи та черевики, що пасують до пояса та ножів. 

Проте Піпі радісно заплескала, а Рорі кинулась до ніг батька. Червоний як мак Кошенятко сором’язливо смикав, вигадливо заплетену косу, скріплену прикрасою, що пасувала до ножів.

“Що мати сказала?”

— Сказала звабити тебе, за будь яку ціну! Ну як? Звабив?

“Ти красунчик. Що ще?”

— Мамо казали, що про Шаманок такої сили, вона навіть не чула. Чорна Саті, не змогла дати дочці стільки сили, скільки ти влила в неї за день. Казала що Рорі, виросте сильною, набагато сильнішою за свою матір, навіть сильнішою ніж моя матір, була.. колись.

“Якщо я зараз огляну її, чи не буде вона пручатись?”

— Ні, вона сказала що всі з Ашан Ашанса, несповна розуму, тому щоб ти не робила треба приймати то так, наче нічого не відбулося.

Я тричі цокнула.

— Так, ти вгадала: Ашан Ашанса, то з твого татуювання. А от ім’я Бібі з амулета.

Я рішуче пішла до хати, покинувши Рорі на батька. Ну я тобі покажу навіжену.