Генії

Весь шлях від притулку аж до фортеці Йохана, нам зустрічалися дітлахи з притулку. Хто грайливо, хто поштиво, вітав нас. Їх не тримали в притулку. Не заважали вештатись по всьому місту. Це робило їх частиною спільноти. Та давало шанс знайти собі родину.

Отой малий, вже тиждень, зачаровано спостерігає роботу коваля. А той приязно йому посміхається і дозволяє трохи допомогти. Мабуть і тижня не пройде, як цей хлопчик, з притулку, до коваля переїде.

Рірі, задумлива як ніколи, вяло пестила малечу, що її обіймала, вітаючись. Закусуючи губу, вона неначе дивилася кудись всередину себе. Ми з Аланою перезирнулися і кивнули одна одній. Ось тільки додому дійдемо, когось треба добряче полоскотати.

А ні аромат кондитерки, що пекла сама Грета, а ні киплячі в олії м’ясні смаколики, а ні прикраси що пхали нам під носа численні коробейники, не зачіпали її уваги.

Але й вдома Рірі не відійшла. Вона сиділа перед каміном, на пухнастому килимі, стоічно ігноруючи і наші пестощі, і тормошення, і вичісування волосся. Як лялька Будди.

— Якщо знищити всі бактерії, всі віруси, всі грибки, за допомогою.. якоїсь там магії, то і рослини, і тварини, і люди просто загинуть?

Питання Рірі, чітко вимовлене в простір перед нею, примусило мене здригнутися. Як вона могла зрозуміти це? Узагальнила та зробила висновки! За кілька годин?! Може Алана їй сказала.

— Саме так, Рірі. — відповіла Сіта, що вичісувала коси Алані. — Це тому що більшість з тих бактерій, грибків та вірусів потрібні для життя рослин, тварин і людей…

Сіта, чи не більше за Лінду захопилася мікроскопом та “анімалькулями”, і вже назбирала цілу колекцію хлібних та пивних дріжджів. Спочатку, як кожна з високородних, бачачи в тому кіпу грошей.

Грошей, які можна отримати з “нічого”, просто відібравши кращі з кращих дріжджів, купити збиткову пивоварню, та перетворивши її тими чемпіонами, на прибуткову, отримувати чисте золото. Вона цим своїм планом, вже всім вуха проїла.

— Якщо ми виберемо найкращих мікроскопічних друзів… Як там их Алана назвала… Симбіонтів, що краще переробляють їжу у шлунку, чи краще захищають нас від ворожих мікро паразитів, то тим… пробіотиком , ми зможемо зміцнити здоров’я а будь якої людини, тварини, чи рослини?

Очі Рірі при тому аж сяяли, а губи чутливо розтулилися, коли вона повертала своє обличчя саме на мене. Мені адресуючи то питання. Я жестом ствердила її здогадку. І вона продовжила:

— Тобто і люди стануть хворіти меньше, а воли потягнуть вози швидше, а врожаї стануть багатші, і з забитих селищ підуть геть і голод і болячки? Скрізь? По всій Імперії?

Сіта здригнулася, зрозумівши що це саме так, і що її плани виявилися недостатньо амбітними. Не такими грандіозними як у Рірі. Але тепер очі Сіти запалали.

— А якщо хтось відбере найкращих та найзліших ворожих паразитів? — спитала Алана, — що Мара навала.. патогенами, таких що вб’ють все вороже імперії, швидше ніж ворог встигне зрозуміти що відбувається?

Я знов здригнулася. Ці три ніжні пустунки, змінять все. Занадто швидко вони почали розумітися на могутності та жахливій силі, що дає навіть найменша крапля наукового знання. Що дає в їх руки сили Богів. Силу дарувати життя і знищувати все без останку.

Я вже змінила цей світ. Але є дещо, про що вони ще повинні дізнатися, як їм пояснити роботу іммунітету і механізм щеплення. Може для початку так: “Імунітет людини, як внутрішня гвардія, може дати раду ворожім вірусам, і не звертати уваги на дружніх.”

Навіть не знаю, може пояснити це Алані, як можу. А вже її геній допоможе те пояснити решті? Ах так, зараз саме час пояснити, яка власне зброя бактерій та грибків. Я напружилась і почала мудрувати, може якось так:

“Антибіотики, то не вигадка людини, а винахід самих грибків та бактерій, Ними вони захищають свою територію і їжу від інших загарбників. І якщо ця територія то наше тіло, то наші маленькі друзі захистять нас від вторгнення більшості ворогів. А ті що не володіють такою зброєю, принаймні з'їдять все що ворогів могло привабити…”

Я безпорадно подивилась на Алану: Ось хто може то пояснити по людські, навіть малій дитині. Алана просто взялася вичісувати мене, помітивши що я дивлюся на неї немов кинуте безпорадне звірятко. Як же добре, мені захотілося.. муркотіти..