Туга

Отаке прибуття здавалося мені початком спокійного дослідницького життя. Та де там, не можу зосередитись. Гормони зробили свою чорну справу, — викрутили мені мозок таким чином що видіння Марека були всюди. Навіть уві сні.

Розуміти хімію кохання, то одне, а от позбавитись від його впливу, то майже неможлива справа. Замість анімалькулі під мікроскопом, я знову намалювала його обличчя. Треба розвіятись.

Я потяглася за Рірі з Аланою до сирітського притулку Лінди, де до речі і Марек ріс свого часу. Я уявляла собі що завгодно, а не те що побачила. Лінда придбала під притулок цілу цитадель якогось знищавілого високородного.

Більше за те, ціла хура дітлахів різного віку вільно входила та виходила з території. Роботу тут отримали принаймні десятеро людей, похилого віку. Старий ветеран на дерев’яній нозі охороняв браму. Щось куховарили в кухнях.

Сади навколо двоповерхового манору доглянуті. Подвір’я прибране. Та будь яка приватна школа-інтернат, з мого минулого життя, позаздрила б цьому “притулку”. Лінда не дарма користувалась такою повагою у цьому містечку.

— Рірі! Рірі! Прийшла! — дітлахи поменьше, кинулися до неї цілою зграйкою, повернулися навіть ті що вже кудись йшли. Алана залишила Рірі малечі а сама йшла далі, до старших дітей що вклонялися їй та тихенько йшли слідом.

— Казку! Казку! Розкажи нам ще про Білу Білявочку... — галас малечі доносився з-за вікна класу, де Алана викладала щось середнє між правописом та базовими підрахунками.

Я трохи послухала її, та здивувалася відсутності будь якого сліду примусу чи вікового цензу у класі. Хто хотів займався, хто не хотів йшов собі.

На мене теж чекали справи. Я пройшла через внутрішній двір, до приміщення де розміщувались хворі діти, окремо от загалу, така собі мед-сан-частина. Світ стогонів шмарклів та згнилих кінцівок.. жарт, така само вересклива дітлашня як і скрізь тут, хто з пов’язками хто зі шмарклями, до розуміння інфекцій тут ще не дійшли.

А от до розуміння що від гірких ліків треба тікати, ще як дійшли. Я встановила пастку з солодощів справа, кошик з ліками зліва, і почала рибалити. Нана старанно рахувала дітлашню, не даючи нікому втекти, принаймні надовго.
— А чому Мара дає кожному різну кількість ліків? — Рірі не втрималась від питання. Вона привела хлопчика, та дівчинку, що ще не прийняли свої ліки.

— То як борщ і сіль, Рірі, на більшу порцію солі йде більше, а на меньшу — меньше, щоб солоність була однакова. — жваво відповіла Алана, якій я все це вже пояснювала.

— Але ж то ліки, їй що, шкода дати більше?

— Ні, Рірі, ці ліки, мають властивість антибіотика. — по складах вимовила незвичне слово Алана.— Тобто це отрута для шкідливих бактерій, яких ми бачили у мікроскоп Лінди.

— Тих, що Тера алаб Тара, вважала головною причиною деяких хвороб? А чому б їм більше отрути не дати, від того вони тільки швидше помруть!

— Ні, ні, Рірі, безліч дружніх нам бактерій та грибків теж страждають від дії отрути, а при більших концентраціях хворий може просто померти від отрути. Треба зберегти дружні нам мікроскопічні створіння, а пригнітити ворожі.

— В мені живе безліч дружніх мікроскопічних створінь? — Рірі скривилася з огидою.

— Так! І без них ти не будеш почуватися здоровою! — переконано відповіла Алана. Рірі поглянула на мене з сумнівом. Я ствердно двічі кивнула. Алана все добре запам’ятала. Я навчила спочатку її, бо це вона збиралася стати лікарем.

Дівчинка нарешті спокусилася обіцянкою солодощів, та випила свою порцію ліків. Скривилася, запила, та одразу заїла цукеркою. Мабуть не дуже допомогло, бо вона знов скривилася, вже готова заплакати.

Хлопчик, який тільки-но випив свою порцію гіркоти, простягнув їй свою щойно отриману цукерку, уникаючи її погляду. Щей обгортку зняв. Очі малої засяяли, і вона одразу поклала смаколик до рота.

— Ой ви тільки подивіться, який лицар росте з цього бешкетника! — розчулено посміхнулася Рірі, гладячи малого по голові. Але той вже одпихував від своєї дами, іншого бешкетника, що намагався в неї відібрати смаколик.

— Так от, Рірі, наші мікроскопічні друзі, такі самі лицарі як цей малюк!

Рірі запитливо на неї поглянула, потім поклала руку собі на живіт, немов бактерій можна налапати долонями.

— В наших шлунках, ці друзі витягують все корисне з їжі, знімають обгортки та ламають шкаралупи, щоб нам дісталася чиста смакота. — пояснила Алана — А ще допомагають боротися зі справжніми розбійниками.

Рірі замислилась, схвально поплескала свій животик: — О такі ви дружні істотки? А якщо вони постраждають, від того самого.. антибіотика?

Я подивилась на Алану. Що вона відповість? Бо розумниця Рірі швидко вловила сутність проблеми, і задає розумне питання.

— Іноді таке може статися, Рірі, але цих друзів можна відшукати, підготувати до роботи і знов поселити в тілі хворого. Мара сказала що такі, особливі ліки, називаються.. пробіотиками.

Молодець Алана, я вже не дивувалася тому, які вони обидві розумні дівчата. А Алана ще й має хист навчати: Тобто пояснювати складні питання, дуже простими словами. Як ото питання концентрації речовини, через солоність борщу. Я подумки розсміялася і схвально посміхнулася Алані.

Всі хто були лежачі у мій минулий візит, вже носилися та гралися як і всі інші. Проте а ні вірусів, а ні шкідливих бактерій, "дивами", регенерації не позбудешся. Мені довелося чимало попрацювати, щоб зрозуміти які ліки місцевих травниць, пригнічують діяльність шкідливих бактерій. А також з'ясувати потрібне їх дозування на одиницю ваги тіла хворого. Реальність складніше за книжкові казочки.

— Якщо дружніх бактерій не повернути назад, то їх поживне та смачне місце, займуть будь які бактерії, а от серед них можуть бути і ворожі. Тоді хвороба повернеться. Та сама або якась інша, випадкова. — Алана закінчила своє пояснення, міняючи пов’язку на нозі, малого, якого тримала Рірі, бо той вже намагався бігти за своєю подружкою.