Шкіра

Ніколи не думала, що епіляція смолою з живого дерева, може бути аж настільки болюча. Особливо в деяких місцях. Проте тепер я гладенька та біленька, без єдиної зайвої косини на своїй чутливій ніжній шкірі.

Хоч фіал Лінди, і мав деяку знеболюючу дію, але шкіра моя, аж напрочуд чутлива. Марек навіть збирався поклястися, що епілювати мене, чи голити, не буде! Більше ніколи! Навіть коли я вся буду вкрита шерстю. Буде кохати як є.

Я покрутилася у дзеркала, та з насолодою поводила пальчиками по гладенькій шкірі під пахвою, потім згадала як скавучала, від тої процедури, на весь ліс. Ну що поробиш. Всі білявки навіжені. А краса вимагає постійних лютих жертв.

Гарячі сірчані джерела, баня, та теплі натирання горіховою олією, були кожноденною справою для нас з Гільдою. Від моєї дикунської засмаги навіть сліду не залишилось. А волосся сито виблискувало.

Я підлікувалала чи не всю спільноту Навіжених, назбиравши трав, та наробивши з них ліків. Ближче до кордонів Імперії, де селища не могли прогодувати й одної, величної Травниці Цеху, будь яка травниця сприймалася як дар Світла.

Жінок тут було на диво мало, а дітей, так всього двоє. Відсутність Марека, викликала в мене постійну депресію, та я вирішила нарешті зайнятися нетлінною волохатою лапою. Вся її рухливість припинилася як тільки крига в ній стаяла.

Я зробила декілька зрізів тканин лапи, шкіри, м’язів, стінок судин, тощо і уважно роздивилася під своїм третім, покращеним мікроскопом. Перші два я залишила Лінді. Один для неї, а другий для Сігурда.

Сігурд, листом, сповістив Лінду, що мене краще сховати, бо за його людьми, до нас помчало багато шпигунів, з різних Цехів, які вже дізнались про оновлений Довідник, та про його надзвичайну якість.

Оновлений Великий Рецептарій, я вже завершила, тож і погодилась проводити Марека з Гільдою аж до Снігового Перевалу. Кращої схованки від Цехів, було б важко знайти. Та й кращого відпочинку від роботи, як виявилось, теж.

Ніякої містики, під мікроскопом я не побачила. Ну то й зрозуміло, збільшення у п’ятьсот разів, достатньо для вивчення клітин деяких рослин, в кавуні, наприклад, клітини можна розрізнити неозброєним оком. Але клітини тварин, зазвичай, набагато менші.

Проте вигляд зрізу шкіри, примусив мене витріщити очі. Тонка плівка, вкрита густим, коротким, тонким, напрочуд теплим хутром, не мала ніякого відношення до епіпідермісу, під ним. Схоже, що крім того поверхневого шару, це звичайна людська шкіра!

Що це! Ще раз! Підшкірні жирові клітини, гіподерма, дерма, дермальні сосочки, епідерміс, базальна мембрана, пігментний шар, шар рогівки шкіри.. а потім оце безглуздя! Не фарба, не плівка пластику, а щось, безсумнівно, біологічне.

Так! Я запалала! Ще кілька годин, і стало зрозуміло, ця шерсть, то цілком окремий організм, що паразитує на звичайній шкірі людини. Тобто не зовсім людини. Я ще раз випустила кігті, і витягла кіготь волохатої лапи, тихесенько рухаючи його.

Ким би не був володар цієї руки, кігті в нас однакові. Цілком ідентичні. За виключенням того волохатого покриття. Ми однакові. Я здригнулася, — така само істота як і я? Запізно було перейматися.

Моє минуле я, немов потягнулося у труні, в яку я його загнала. Так, нас уже розділяла ціла безодня, Рірі, Алана, Сіта, Лінда, Йохан, Грета та й взагалі всі, хто переймався за мене, грався зі мною, пестив мене, подарували мені дитинство.

Дитинство, якого в моєго минулого я, взагалі не було. А моя любов до Марека, це щось таке, чого в нього фізично бути не могло. Я це я! Є хоч один місток, що все ще єднає мене, з тою примарою з минулого? Так, — філософія, мораль та науковий досвід.

Саме досвід мене примусив уважно вивчити “волохатого паразіта”, якщо представник мого виду, мав його, то я вже інфікована. Проте Нана не била на сполох. Ну це доволі просто перевірити. Треба тільки відшукати слюду.