Гільда та Навіжені

Лапа в мішку, здавалося, ворушилася, коли ми втрьох, стрімкою гірською стежкою тупали до пивоварні. Всі готувалися до свята нового рекорду Селища Навіжених, який я собою уособлювала. Тож і повинна була, почати зняття печатки з гігантичної діжки горіхового пива.

Дехто підготувався так, що вже напроти діжки рачки стояв. Ну і звісно чоловічі забави, рубання на сокирах із щитами, до першої крові, регіт стояв дурний, ставили як гроші так і важкі мішечки з якоюсь рудою.

До кидання сокир у шишки встановлені на голові, ще не дійшло, але було близько до того. Марек трохи дивувався тому, що переможені реготали так само запально як і переможці. Але Гільду то здається взагалі не обходило.

Я подивилася на Гільду уважніше. Та вона поглядала на це товариство, як Рірі, на тістечка та смаколики. Ті волохаті груди, товстелезні руки й вбиті у пику носи, її просто збуджували? Вона гучно здоровкалася зі старими знайомими, як і вони з нею.

Мені принесли сокиру, не меншу за Йоханову, та з гупанням кулаків у груди скандували:
— Діжка! Діжка! Діжка! Діжка!

Тільки но я підколупнула сокирою печатку всі щей затупотіли ногами. Тут взагалі келихи є до пива? Чи оті ті відра в їх лаписьках, і є келихи. Зненацька Гільда гаркнула над моїм вухом:

— Гей Гюнтер! Однонога ти сволота! Баню ти нам розігрів? Бо та сірка вже пече мені в дупі!

— Чого ревеш, пивна ти діжка? Неси свої цицки отуди, доки в мене очі не луснули на них витріщатися!

Гільда посміхаючись, потягла нас до бані, де я, як вміла, її чепурила. Марек чогось стидався, проте Гільда просто втягла його в баню до нас.

— Хіба так можна? — Марек витріщався на Гільду, ледь обмотану простинею — А чому на гарячих джерелах не можна?

— Тут можна! А там не можна! — Гільда знизала плечима, старанно розгрібаючи гребнем моє волосся, заскорузле від солі та сірки. — Так завжди було!

Я показала Мареку язика. Та він почервонів. Це розміри Гільди його так застидали, чи він на мене дивитися стидається. Хоча що в тій парі йому видно? Яке ж воно полохливе зайченятко.

— Чекай я тебе навчу! — Гільда вичесавши мені коси, втерла мені в голову густу горіхову олію, та знов вичісувала, але вже костяним гребінем.

— Я вже більше не можу, — хекав Марек червоний як мак, чи то від жару чи від нашої безсоромності.

— Двері там! Пірнай! — вказала рукою Гільда і Марек стрибнув у льодяну воду озера. Ось його постать, летить над непорушним дзеркалом води, що відбиває всі кольори неба на закаті сонця, ось торкається руками, рук свого віддзеркалення, та шубовсає в воду.

— Потім будеш на його спину заглядатися! — регоче Гільда, — або двері зачини, або за ним стрибай. Та ну ж так! Я гола, шкереберть полетіла у воду, від дружнього стусана Гільди, на льоту витріщаючи на неї очі.

— Ааа! — заволав Марек випірнувши з крижаної води

— Уу-Ав-Ав! — відповіла я, пролітаючи над ним, як снаряд з катапульти. Наші очі на мить зустрілися. А ще через мить я вже гребла до драбини! В баню! В баню! Грітися!

— Гільдо! Ще ніколи не бачив тебе так.. вдягнутою — дивувався Марек на Гільду у чепурній вишитій селянській сукні, з неабияким декольте.

— Це єдине місце в Імперії, де ще є чоловіки, здібні бачити в мені солодку цукерочку! — Гільда задоволена зачіскою, намистом та прикрасами, пішла собі в бік галасу свята. А ми з Мареком, тримаючись за руки, пішли в інший бік. Вдивлятися в помаранчеві кольори сонця що ось-ось зникне.

Легенька тонка сукенька, — то все, що на мені було вдягнуто, та від мене аж пара йшла. Капець, думала я, ховаючи у руці малюський фіал, від Лінди. Сьогодні. Хай це станеться сьогодні. Нана засвітила мені тривожними рівнями гормонів, та мені вже було байдуже.