Селище Навіжених. Джерела.

Селище складалося переважно з дерев’яних хатинок, та величної кам’яної пивоварні, складеної з суцільних брил ледь обробленого каменю. Хатки, хаотично розкидані, навколо тої цитаделі Бахуса, були складені з місцевої “сосни”.

Сосни, чи кедру? Дратувала подібність рослин до відомих з Землі. Ну от уявіть собі, сосни прямі й стрункі, з шишками більшими за кедрові, де кожен горішок був як жолудь дуба завбільшки.

Я роздивлялася те, сидячи по підборіддя у паруючій воді гарячих калюж оточених каменюками із жовтуватим нальотом сірки. Цей вихід сірчаних термальних джерел був значно вище по схилу, ніж льодовикове озеро, тому селище я розглядала зверху.

Все плоскогір’я навколо льодовикового озера було вкрито лісом з тих дерев, що не тіснилися один до одного, як у сосновому бору, даючи безліч місця та сонця й іншим рослинам, грибам, альпійським квітам та моху. Якщо вірити Нані, ми ще на висоті десь у півтори тисячі метрів, над рівнем моря.

Ті рослини, хоч і були невисокі, скручені і куцуваті, перетворювали ліс на справжню хащу, що надійно приховувало ту природну гарячу купальню від сторонніх очей. Холоднуватий вітерець з гір не давав нам з Гільдою очманіти від смороду сірки. Як і холодний погляд Гільди, що не давав Мареку підглядати за нами.

А поглянути було на що, чимале багатство щедрої на дикувату красу статури Гільди, аж ніяк не бажало тонути та грайливо стирчало з води обабіч її обличчя, ледь прикрите її русявими косами. Барбарійська красуня, що і коня з палаючої стайні винесе, а якщо той буде невдячний, то й цицкою вб’є.

Мені довелося на руках каменюку тримати, щоб та багата на сіль вода не виштовхала моє тіло на поверхню. Так я могла у воді сидіти. Наші речі, перетворені на суцільний кавалок мокрого ганчір’я, лежали розкидані на теплих каменюках, сохнучи після прання.

Марек зовсім знітився. По його м'язистій спині було видно. Як по тому коту, що смикає спиною, сівши носом у куток, бо бач не отримав сметани. Ну нічого, зараз я його настрій виправлю. Щось мені засвербіло таке утнути, нічого він при Гільді дурного не утне.

Я швиденько перелізла у його калюжу та й всілася поряд, не забувши свою каменюку. Марек витріщився на мене, краєчком ока зиркнув на Гільду. Знов на мене. Ну звісно, витріщатися ще нема на що, хіба що кістки не стирчать.

Нема мені чим чоловіка звабити. Всієї моєї привабливості, на півцицки Гільди. Але Мареку і того вистачило щоб засяяти, та покласти собі на коліна каменюку побільше. Дивись мені воду не зіпсуй! Збоченець!

Так я вже нудистка, чи німфоманка? Чи це Марек мене підначив, зробивши великі очі на розмір Гільди. Цей мій вчинок.. то ревнощі? Я тричі цокнула притулившись до плеча Марека головою. Давай вже розповідай, що тебе так засмучує.

— Я жалюгідний!

Ну ось, почалося! Гільда ж тобі сказала, що гірська хвороба косить кожного п’ятого, незалежно від статі, статури чи хоробрості. Я заперечливо цокнула двічі, та попестила його по м’язистим плечам.

Тижні, нашого з ним, “високородного” фехтування пішли йому на користь. Гільду лише дивували мої м’язи, що маючи чималу силу та пластичність не виросли а ні на міліметр. Треба його підлікувати. Он скільки синців. Гільду я вже тихцем підлікувала.

Ось і на плечі синець, — ще б пак, він прийшов до тями вже несучись у крижаному жолобі, на швидкості під двісті кілометрів на годину, і тільки тоді почав якось захищати свої кінцівки та голову.

— Якби я знав що цей шлях настільки жахливий, я б ніколи не запропонував тобі піти з нами! Гільда навіть натяку на таке не дала! Просто казала що вже не раз ходила сюдою!

Ну що вдієш? Мені треба було піти! Хоч я нічого і не дізналась про тіло, схоже на нетлінного вовкулака, проте знайшла щось, що напевно з тим пов’язане. Нана знов перемотала мені той момент, коли мене перекидало над урвищем.

Загадкове “яйце” то лише частина чогось набагато більшого, чогось що має і симетрію, і пропорції. І це щось вже тисячі років обростало брудом та мохом у тій ущелені. Я повинна туди добратися.
Як же тепло і комфортно, і приемно у обіймах Марека, і ота рука що мені мне та пестить ду… Я з висоти в три метри над водою оглядала розчарований писок Марека від якого стрибком віддалялася, голою ракетою.

Тільки б не дупою на каменюку! Тільки б.. я шубовснула в воду. Дріботячи по камінцях я обійшла Марека десятим шляхом і знов сховалася за Гільдою, що вже весело реготала, з наших витівок та мого переляку:

— Всі чоловіки однакові! Оце тільки пожалієш його, пильність втратиш, і все! Ти вагітна!

Я дурепа! Хоч я пам’ятаю своє чоловіче життя, проте воно від мене далеке-далеке, як колись прочитана, напівзабута книжка. Все! Годі з мене нудизму! Оце як тільки но сукня підсохне.. та й у мішках треба багато чого перевірити. Брилу ту дурну нарешті викинути.

Проте мішок з брилою виглядав порожнім. Я допитливо зазирнула в мішок. Відсахнулася. Роздрібнена на друзки крига, на теплих каміннях, стала водою та витекла. Залишивши щось. Щось мокре, вкрите шерстю та бридке.

Я заглянула ще раз. В мішку лежала відірвана по лікоть рука. Достеменно рука, проте не людська рука, з розчепіреними блискучими гострими пазурами.