Я впала в дитинство?

Нана показала мені збитковий рівень гормонів окситоцин та вазопресин, що синтезується в гіпоталамусі мозку. Також гормону стресу кортизол. Зазвичай це ключові провокатори фіксації на батьках та адаптації до середовища, тобто імпринтингу.

Я мозком розумію, що це провокує мене на дитячу поведінку! Але знати що ти п’яна і протверезіти, — це далеко не одне і те саме. Мені тільки дитячих істерик не вистачає. А ще й статеве дозрівання накидує мені жару, з печі на спину.

Я буду намагатися йти рівно, а  не тверезіти, втручання в роботу гіпоталамуса замало досліджені. Я примусила себе заспокоїтись, трохи замислилась і написала в нотатнику:

“Ці манюні не шкідливі, а навпаки корисні. А можуть існувати інші, — шкідливі. Як гриби, їстівні та отруйні. Їх можна тепер бачити, намалювати та внести в довідник, як рослини”

Лінда замислилась, та про всяк випадок обійняла мене. Я вдячно притиснулась до неї, потім потягла її на внутрішній двір. Взявши води з калюжі біля колодязя, я помістила її на мікроскоп, роздивилася там безліч різних бактерій. Протягла мікроскоп Лінді.

Взяла зіскоб з шкіри, слини, з м’яса, — мікроорганізми повсюди. Залишивши Лінду радо бігати по двору у пошуках різної “анімалькулі”, я пішла готувати урочисте чаювання, яким планувала відзначити народження мікробіології в цьому світі.

— Маро! Подивись! — Лінда, чи кожну хвилину бігла до мене з мікроскопом, щось нове мені показувать. Нічого я не прогавила, — Лінда радіє відкриттям як мала дитина. Щоки палають, очі світяться.

— Дивись! Дивись! Здається ця велика жере оту маленьку з хвостиком!

Я дивлюся. Потім дивлюся на Лінду, розділяючи її захват. І вона знов тікає по нову наукову здобич. Уявляю як їй зараз добре! Ну і хто тут дитина? В науковому сенсі, тут я доросла!

Наївшись, нарешті, солодкого я намалювала все що Лінда мені встигла показати, а також саму Лінду з мікроскопом рачки, з мікроскопом стоячки, з мікроскопом біля дров'ятні, нахилившись біля колодязя. Це такий репортаж, про історичну подію:

“Лінда алаб Тера алаб Тара відкриває таємниці мікроскопічного світу!”

Не забула намалювати і історичну довідку, про відкриття мікроскопу:

“Послушниці Рірі та Алана досліджують збільшуючі властивості краплі роси, під наглядом Старшої Лінди та Майстра Сігурда.”

А ще й замальовку:
“Учні Лінди, Сіта, Рірі, та Алана, під час виготовлення штучної краплі роси з кришталю”

Вже набралося аркушів на невеличкий науково-популярний часопис у стилі мальопису!

Якщо Сігурд, за допомогою цього мого видатного твору, мікроскопу та незаперечних доказів, не вчинить в Цеху справжньої бучі з виконанням своїх амбітних планів, то я хвоста собі відрощу і шерсть та піду жити до своєї печери в лісі. От.

Лінда нарешті втомилась від своїх досліджень, трохи заспокоїлась і приєдналась до чаювання. Уважно переглянула мої замальовки, і знов прийняла вигляд поважної Старшої Травниці цеху.

— Мара, сонечко, ні на одному малюнку я не бачу тебе! Цей видатний винахід, і ідея, і виготовлення краплі з кришталю… Без тебе… Чому?

Я написала: “Це все для просування гілки учнів Тери алаб Тари по плану Сігурда”

— Все одно поясни, чому тебе нема на малюнках, Мара!

“Невідомо хто я. Невідомо хто мене вчив. Ти точно з високородних, Лінда?”

— А ти? Вибач Маро. — Лінда встала, обійняла мене і цьомнула в потилицю.

Я намалювала щасливу себе, та Лінду з Йоханом, що пхають в мене смаколики.

— Добре, як скажеш! — вже всміхнена Лінда знов мене обійняла, потім зібрала у теку остаточні аркуші до оновленого Рецептарію. І похитала головою. Мабуть переймається чи встигне все це перевірити до завтра і підготувати наочні докази.

Вже відчинивши двері, виходячи, Лінда раптом зачинила їх та з лукавою усмішкою звернулась до мене:

— Маро, в тебе там гості. Зроби з ним хоч що небудь, бо над вами вже пів міста регоче.

Після цих слів Лінда сміючись пішла собі, а я крадучись підійшла до віконця і зацьковано визирнула: Марек? Що ж ти оце причепився як сльота. Ну звісно я знаю чому причепився. Точно! Бачу! Всі ото проходять повз нього, наче не бачать а потім посміхаються.

Я люто вискочила з лавки, як тільки люди пройшли, і вхопивши дурно всміхнутого Марека за лікоть, затягла його у лавку. Ач! Стояв з сумною пикою, а тільки но мене побачив аж засяяв. І що ще ти там за спину ховав? Марек сунув мені то в руку.

Квіти? Пучечок дрібних, білих, непридатні до травництва квіточок? Чому в мене ноги тремтять, і чому ті квіточки так незбагненно пахнуть. Лють! Лють! І ще раз лють! Кортизол прийди і ніяковість прожени.

Запхавши Марека за стіл, я вийшла у внутрішній двір, до колодязя, і всунувши палаюче від сорому обличчя в відро з водою заверещала пускаючи бульбашки. Трохи полегшало. Поставила квіти у глечик з водою. Нюхнула, поки ото рушником люто сушила волосся.

Спиною відчуваю що щось не те. Зацьковано озираюся. Стоїть. Дивиться. Так він все це бачив а не сидів ото там де я його посадила?

Так. Відтягла його знов за стіл, всадила, а сама безсило гепнула дупу на стілець з протилежного боку. Знесилено кинувши руки на коліна і лупаючи на нього з під лоба.

Губи самі собою стиснулись у курячу гузку. І що мені з усім цим робить?

— Вибач.. — пробелькотів Марек, не зводячи з мене очей.

Настрій мій відчув? Вибачайся малий мерзотнику. Хоча кого я дурю, він чи не вдвічі за мене більший, принаймні важчий. І моя кулачина диво зробила з його носом. Ніяких шмарклів. Он навіть пушечок під носом вже на вуса натяка. Красунчик.

Ні! Про що я там думала! Ця тиша мене вже з глузду зводить. Витягши з кошеля згорток, що передала мені Грета, я виклала його на стіл. І тричі цокотнула, за звичкою. Халепа, тож Сіта знає що то значить, Рірі, Алана, та ще й Маріанна. Але Марек мене зрозумів.

— Це тобі! Мені одна бабця казала що ця річ потрібна для таких.. як ти.

Таких як я!? Тобто. Хто такі, “такі як я”? Знала б ще я що я взагалі таке..