Страшна кара.

Кипіла робота над Рецептарієм. Сіта та Алана робили по десятку варок рецептів на день. В пошуках інгредієнтів я вешталась по лісах, слідуючи за Йоханом. В перший день, як ми залишились наодинці, Йохан почав було вибачатися за образу заподіяну моїй дупі.

Я лишень обійняла його, та почала писати: “Це ти мене вибач, ти тоді злякався за мене, як і я за тебе. Я тебе давно вибачила!”

— Саме так, сонечко, я злякався за тебе. — Йохан обійняв мене зі спини і цьомнув у потилицю, намагаючись розібрати що я там ще малюю.

Я швидко домалювала Йохана що цілує мою дупу, та написала “а тепер вибачайся перед моєю дупою, бо вона все ще шокована та перелякана”. Після чого чкурнула за дерево, і показала Йохану язика.

— Ах ти капосна! — жартівливо розлютився Йохан, та де там йому мене спіймати. Магія весни вже стала зрілою, ні один листочок не гаяв часу у бруньках, а все що могло квітнути вже давно квіло, розпустилось і буяло. Потроху сутеніло і ми зупинилися на ночівлю.  

Я знову мощу голову до Йохана на коліно, щоб у напівсні дати відпочинок своєму тілу. Багаття що підсмажує наш сніданок примушує пашіти жаром і мої щоки. Аромат печеного м’яса, що вітер несе повз мене, змішується з запахом Йохана.

Його поту, штанів, шкіряних ременів, смальцю з чоботів, та заліза сокири що йде від його гарячих долонь. Його загрубілі від зброї пальці ніжно пестили моє волосся. Я заплющила очі, мій ніс, зловив навіть запах Лінди від його сорочки.

Проте я не спала. Я знов і знов передивлялася запис подій у храмі Святих Сестер. От момент спалаху сфери артефакту. Нічого з того, що викликало мій переляк, на записі Нани не було. Сфера засяяла таким само м’яким світлом що і у Святої Сестри.

Проте викид адреналіну Нана зафіксувала. Далі все розмивається у стрімкому русі. Це моє тіло вилітає з храму до світла, і стрибками, чіпляючись за найменші виступи та западини кам’яної  кладки храму злітає на його купол. Зупиняється. Обличчям до площі. Наче очікує ворога, що його переслідує, щоб нещадно шматувати його, у бою за життя.

Нана фіксує зображення з сітківки ока, і не помиляється, весь час того очікування мої очі були сфокусовані на нечіткому, примарному п’ятні прямо посеред площі. Зграйка дітей вбігає на площу вказуючи на мене. Очі мої на мить фіксуються на них, знову повертаючись до тої примарної плями, але та вже зникла.

Висновок лише один: Все феєричне шоу із спалахом світла, відбулося лише у моїй уяві, чи в свідомості. Ну що ж, загадок, яких мені доведеться розгадувати стало на одну більше.
Йохан тихенько тиснув моє плече, запрошуючи снідати.

Нічне небо вже сяяло міріадами зірок, а від м’яса вже пахло так, що я голодно слину сковтнула. Починається мою робоча ніч. Треба зосередитись на нічному полюванні на інгредієнти для перевірки Рецептарію.

Ласуючи запеченим у прянощах м’ясом, дуючи на паруючі шматки що відставали від кістки, злизуючи з задоволеної мармизи липучий м’ясний сік, я дивувалася тому, наскільки їжа стає смачніша в горах.

Дурня. От більш корисна думка. Я ніколи раніше не перевіряла, як фіксує Нана мої нічні походеньки. Все те неонове сяйво нічного лісу фіксує моя сітківка, чи щось створюється виключно в моїй свідомості? Як то сяйво в храмі.

Я декілька разів перевірив те питання, аж доки не помітив різниці у сприйнятті моєму та у сприйнятті Нани. Смарагдове сяйво яке я бачив як павутинну сітку на деяких, здебільше  лікарських рослинах, Нана не фіксувала.

Трохи налаштувавши Нану я отримала змогу бачити те смарагдове сяйво здалеку і набагато краще, перетворивши на тьмяні, але чіткі контури все інше сяйво. Це значно збільшило швидкість мого пошуку трав.

Я тягала за собою Йохана чи не всюди де вночі, здаля, бачила на схилах гір те тендітне смарагдове сяйво. І кожного разу ми знаходили там безліч лікарських трав, моху та грибів.

Доверху завантаживши коней ми поверталися до Лінди, щоб зберігти та обробити інгредіенти. Та відпочивали вдома два три дні. Тобто Йохан відпочивав, та коні. А я малювала чернетки тих аркушів Рецептарію, що Сіта, Рірі та Алана вже встигли якісно перевірити.

— Маро! Ти можеш мені пояснити що це! — голос Лінди, бринів від напруги та якогось непокою. До мене вона простягнула один з пучечків трав, що я зібрала в цей раз. Я здивовано дивилася на неї, вставши з за столу та кинувши пензлі.

Лінда тримала пучечок так обережно, неначе живу отруйну змію, та й дивилася на мене з такою.. підозрою. Я безпорадно розвела руками та помотала головою. Лінда вхопила мене за руку, та потягла в лабораторію, де на кам’яному столі було виложено ще декілька грибів та пучечків трав, з тих що я принесла.

— А будь які з цих трав! Назови хоч одну! — Лінду аж трясло, від гніву, вона ледве стримувала себе від крику — Назови негайно!

Сіта та Рірі, за столом обабіч, негайно кинули свої справи, і злякано відсахнулися від Лінди подалі. В двері стурбовано заглянула Алана. Я вперше бачила Лінду у такому гніві. Та що я кажу, я взагалі вперше бачу розгнівану Лінду.

Холодне роздратування? Так таке мені траплялось бачити, але ніколи по відношенню до нас. Не розуміючи чим викликано той гнів, я прудко вихопила нотатник:

“Не можу назвати! Бо не знаю ні однієї з тих трав!”

— Рірі! — Лінда вказала на ті трави Рірі, погрозливо глянувши на неї. Рірі злякано гепнулась рачки, притиснувши лоба до підлоги, та ледь не б'ючись лобом в підлогу при кожному реченні, жалібно заскавучала.

— Ця нездара не знає ні однієї з цих трав! Ця нездара була неуважна! Покарайте мене, вчителю!

— Ця учень була неуважна! Покарайте мене, вчителю! — одночасно проскавучали Сіта з Аланою, низько схилившись перед Ліндою, перелякано трясучись всім тілом.

— О Світло! — гнів з Лінди миттєво випаровувався, тільки но вона второпала до якого гармидеру та переляку він призвів.

— Рірі, сонечко, заспокойся. О Світло, ще й Сіта! Годі рюмсати! Я не гніваюсь ні на кого із вас. — торохтіла Лінда, з допомогою Алани заспокоюючи перелякану малечу, та витираючи з їх щічок шмарклі та сльози.