Як створити героя

Я стрибанула з возу, та понеслася до форту Йохана, ледь розгледівши Рірі та Алану, що з нетерплячкою нас виглядали, топчучись туди-сюди по шляху. Вереску від них було, та кидань на шию, аж хмара пилу піднялась. Як же я за ними скучила!

Потім обидві ревно вклонилися Лінді та Йохану, як тільки ті під'їхали.

— Рірі, Алана, — Лінда витягла з-за себе Сіту, що по дитячому там ховалася.

— Це Сіта алаб Лінда алаб Тера, що принесла клятву учня і тепер ваша нова подруга.

Сіта вишукано вклонилася, ховаючи своє хвилювання за витонченими манерами. Алана теж вклонилася, а Рірі що зачудовано розглядала новеньку, вклонилася, аж коли Алана її
вирвала з того гіпнотичного стану.

— Знайомтеся поки, а ми з Йоханом ще до Грети під'їдемо. — сказала Лінда, — он тільки з возу все заберіть!

Всі речі ми миттєво вивантажили з возу на шлях, та подивившись в слід від'їжджаючого возу, заходилися все заносити у фортецю. Впавши в залі на шкіру печерного лева, я подригала у повітрі ногами, та розкинула широко і руки, і ноги. Я вдома. Як же класно пахне вдома.

Сіта стояла оглядаючи залу, та в її голові виразно тренькали "високородні" лічильники. Вони рахували на мішки срібла зброю та трофеї розвішані по стінах. Сіта ледь не стрибком зіскочила з нашого м'якого килима на голу підлогу.
Мабуть шоком для неї стали коштовні шкіри печерних левів, кинуті як килим на підлогу.

— Який жах, Маро, ми так хочемо дізнатись про твої пригоди, але... — Рірі важко зітхнула,
і сіла поряд зі мною, взявши за руку, а Алана стала над нею, погладжуючи Рірі по голові.

Я миттєво скочила по свого нотатника. Ляснула себе по грудях, цокотнула і підняла пальця до гори. А потім відкрила нотатник на малюнку де зображена Сіта.

З ножем у шиї, з презирством до смерті, вона мужньо дивиться на страшного розбійника.
Все це на фоні арби та відкритої клітки податі.

Рірі з Аланою у захваті розглядали мій шедевр, поки я силою тягла Сіту, до нас на килим.
Сіті ці малюнки я ще не показувала, тож вона теж витріщалася на них з подивом.

Ну звісно! Я все перебільшила: і лють розбійника, і його зріст, і зброю, і небезпеку,
і мужність самої Сіти. Я навмисне все це малювала як супергеройський комікс.

Рірі з Аланою витріщилися на Сіту, згораючи від цікавості. Мальописи цей світ ще не бачив.

Кожен раз як Сіта казала що все було не так, я била себе кулачиною в груди та показувала двома пальцями на свої очі: “Я митець! Я на власні очі це бачила! І бачила саме так!”.

Сіта, що в сльозах благає не вбивати полонених. Сіта, що як королева керує процесом масової варки зілля. Сіта, що ніжно напуває ліками хвору дитину, одну з тих, що рядами лежать за нею.

Змучена Сіта, що з останніх сил варить зілля, коли всі хто їй мали допомогти вже з ніг впали. Я не стидалася посилювати епічну героїку фронтіру, та жахи епідемії.

Рірі з Аланою з недовірою, та все більшою поштивістю в очах поглядали на Сіту.
Вибравши саме цей момент, я витягла відзнаку Засновника з під одягу Сіти і продемонструвала подругам.

Сіта червоніла, відчуваючи як стає для них кумиром, прямо на очах.

Але коли почалися малюнки, де Сіта, з синцями під очима, опікується моїм непритомним тілом, годує мене з ложки, носить на руках на двір на сонечко, та розтирає мені спинку, Рірі та Алана плачучи кинулися на неї, повалили на килим, та зацілували, зляпавши соплями та сльозами.

Мені відлягло на серці, — здружити їх моя творчість, таки допомогла!

Аркуш, де гола Сіта чіпляється за балку під стелею, та дії кота, Сіта коментувати рішуче відмовилась. Ну хоч трохи, але я капосна. Раптом Сіта впала рачки перед Рірі та Аланою. Ну от! Знов!

— Рірі, Алана, все не так! Вибачте мені! — помовчавши, сказала Сіта, — Мені було аж занадто приємно бути героєм, але це Мара всіх врятувала!  Врятувала мене, вийшовши на розбійників голіруч! Врятувала всіх, навчивши мене рецепту зілля з  “скелетнику”! Виснажилась вщент, збираючи вдень і вночі інгредієнти. Ледь не загинула, рятуючи всіх..

Очі Рірі запалали вогнем віри: — Мара, та що слугує, та що зцілює, та що загине захищаючи, — вона наша Біла..

Алана повалила Рірі, та заткнувши тій рота, закінчила за неї: — Наша Біла Білявочка, завжди всіх захищає..

— Так! Коли вона мене захистила, вставши між мною та ножем.. Я, — Сіта ще щільніше вперлася лобом в килим, я навіть подумала, що прийшла та сама дівчинка, яку насилає Світло щоб рятувати “подать”, та що встане проти блискавок і розірве печерних левів..

Рірі та Алана зареготали катаючись по килиму, а я так ляснула себе рукою по лобі, що аж луна пішла. Ну звісно, я могла б здогадатись, що побрехеньку нашого Барда, почують інші, та прикладуть зусиль, аби посилити драматичний ефект.

— Та як вам всім не соромно! — підскочила у гніві Сіта, спопеляючи нас своїм високородним презирством. — Та легенда.. то звістка про диво, що наслало саме Світло!

Сіта гнівно тупнула по килиму ногою:  —  Та я стала “подать”! Зреклася свого старовинного роду! Як тільки почула її!

Ми втрьох одразу завмерли, і всі як одна вилупились на неї. Сіта одразу знітилась, обіруч заткнула собі рота, почервоніла як маків цвіт, та ляпнувшись на дупу пробелькотіла:
— Благаю. Будь ласка. Нікому, нікому не кажіть про те що я зараз ляпнула.

— Не дивіться на мене так! Я не дурепа! Я знаю що Боги мертві.. І розумію що то лише легенда…

— Сіто! — Алана урвала її сповідь, та почекавши поки Сіта підніме на неї очі продовжила:

— Ти зараз дупою сидиш на тій самій “легенді”!

Сіта поглянула на шкіру печерного лева під собою.
— Мара і є та сама! З легенди! — хутко підтвердила Рірі.

Сіта витріщилась на мене.

— А я та Рірі, — та сама “подать” що вона рятувала!

— Мара? — Сіта все ще дивилась на мене, і я двічі кивнула.

— То правда? — Сіта все ще не могла повірити, — І про лицаря Світла Йоганна, що один пішов за тобою у Долину Проклять?