Градіозний успіх

Наступного ранку з’явилися Старші. Троє жінок у зелених мантіях, з посохами, вкритими різьбленими лозами. Такі різні, проте їх єднали погляди. Холодні, неначе зимовий вітер.

— Чи готова ти до іспиту, Лінда алаб Тера алаб Тара? — запитала найстарша, Травниця Віра, голосом, що дзвенів, як крига. Та куди поділася вся їх пиха, ледь Лінда поклала перед ними перший аркуш доповнення.

Аркуш тремтів у руках Старшої Травниці Віри алаб Сени. А Рірі з Аланою вже стояли поруч, з взірцями в руках. На взірці витріщались і дві інші Старші, і лише мотали головами, обмінюючись вкрай здивованими поглядами. 

— Це неможливо, — пробурмотіла Старша Травниця Іріс. — Ця точність..

— Оце наша таємна зброя! — Лінда витягла мене з кутка, проте я сховалася за нею, почуваючи себе ніяково, і швидко замалювала те, що бачила перед собою. Вирвала малюнок з нотатника, та протягла Лінді.

— Зброя? — звернулася Старша Іріс, до Лінди, приймаючи з її рук малюнок.

— О світло! Це ж ти, Старша Віра алаб Сена! — всі три Старші одночасно зазирнули у мій малюнок глухо стукнувшись сивими головами. Віра навіть посох свій не втримала, проте Алана його прудко підхопила і вже протягла Старшій стоячи навколішках. 

Під портретом Віри, чіткими літерами, було виведено:"Я Мара, — що втратила пам’ять, та голос. А це мій малюнок", і звісно намальований котик. Віра підійшла до Мари, роздивляючись її, наче рідкісну рослину.

— Ти знаєш, що таке Кров Місячного Сяйва? — запитала вона раптом. Я кивнула й намалювала квітку, яка квітне лише під повним Місяцем, із коренем, отруйним на дотик.

— А як його збирати? — продовжила допит Старша. Я написала: “кам’яний ніж з чорного обсидіану, провощені лляні рукавички, дихати крізь мокру маску, сушити у тіні”.

Старші замовкли і перезирнулися. Потім Віра повернулася до Лінди і урочисто промовила:
— Одностайно визнаємо, що ти гідна звання Старшої Травниці Лінда алаб Тера алаб Тара!

— А ця дитина.. То скарб, дарований тобі самим Світлом! — розгублено промовила Іріс, хижо блиснувши очима на мене.

Я негайно сховалась за Лінду, панічно зиркаючи на Старших. Ага, не про вас я тут у лісі квітла. Ач як очима їдять! Ні, ні, — цей смаколик з іклами.

— Не бійся дитинко! Ти скарб, Світлом дарований Лінді, за те що вона прихистила всіх сиріт, що були в цьому місті.

Тут вже Лінда здивовано подивилася на них.  

— Наші шпигуни тут вже тиждень нишпорять, і ми знаємо про твою роль у місті все.

— Ти вже майже одна із Старших. І маєш знати що твоя репутація серед спільноти чи не важливіша за рівень знань. Ти гідна того щоб підтримати честь нашого Цеху.

Рірі з Аланою хутко перезирнулися. “Ач як швидко вчаться”, — подумалось мені, коли я поважно виходила з кімнати, за наступним елементом нашої шокотерапії для Старших Цеху. А то вони якось швидко до тями прийшли.

Товстелезна тека з аркушами, що я внесла, була оновленим Довідником. І вистава знову повторилася, але вже з шокуючим успіхом. Через півгодини, старанного вивчення Старшими оновленого Довідника, Лінда перетворилася у їх очах, на їх рідну дочку. А Рірі, Алана, та й я, на улюблених онук, яких вони були готові все життя на руках носити.

— Це щедра і незабутня послуга всім нам, всьому нашому Цеху — задоволено торохтіла Віра, вже зовсім забувши про свій статус. Всі, поскидавши з себе вичурні мантії, і кинувши у куток, з рогачами та віником, свої статусні посохи, вже вели себе як вдома.

Тієї ночі і Лінда обіймала мене, як рідну.

— Ти змінила все, — шепотіла вона. — Не знаю, хто ти насправді.. але дякую.

Хто Я? Десь там, за Сніговими Горами, мене чекала відповідь. А зараз, я вдома.

Змовницьки підморгнувши Лінді, я вилетіла із своєї кімнати, та хутко прибігла назад, з важким гримуаром в руках.

— Ти що, Маро, Великий Рецептарій, пропонуєш поновити?

Так. Лінда вгадала. Я вже зрозуміла, як тут швидко піднести Лінду, аж на вершечок в ієрархії Цеху. Три Старші Травниці викликали цілий караван лицарів цеху, та безліч послушниць. Ніколи ще місто не було настільки переповнене.

Все це, аби охороняти оновлений довідник! Старші, тремтячими руками, реєстрували кожен взірець та старанно спакували кожен аркуш.

— Ліндо, дитино наша, якщо конклав Майстрів затвердить цей довідник, навіть наше становище у Цеху зміцниться.

— А він затвердить! Бо у нас беззаперечні докази кожного аркушу! — перебила Віру Іріс.

Та тільки погрозливо зиркнула на Іріс та продовжила свою думку:

— Ліндо, ти ж знаєш, чому німу дитину ні один Цех не може прийняти, проте ми будемо наполягати! Не приведи Світло, цю білявочку у нас поцупить Цех Лікарів!

Іріс та остання Старша, злякано перезирнулися.

— Якщо дозволиш, Лінда, Рірі і Алана їдуть з нами! Ці дорогоцінні діти, вже більш ніж готові пройти ритуал! — Віра вказала Лінді на сталеву клітку "податі", на одному з візків. Я вже звернула увагу, на той шедевр ритуального приниження, який сяяв як визолочений.

Рірі й Алана позирали на нього, як я позирав би на власний “бізнес-джет”, у минулому житті. Боже, мабуть у минулому житті я не розумів, що “бізнес-джет”, теж був кліткою приниження здорового глузду. 

Добре, менше з тим, прийшла пора прощатися і я гаряче обійняла кожну з подруг, що скинувши одяг вже сідали у свою клітку. Півміста дітлашні позирали на них з заздрістю, лише я із сльозами.

Лицарі Цеху їжачились списами з позолоченими прапорцями Цеху, навколо кожного з возів каравану, що урочисто вирушив від центральної площі міста. Лікарка, Мер, Свята сестра, та й усе місто висипало подивитися на те, непересічне видовище.

Нарешті останній візок виїхав з площі. Так, Лінда запевнила мене, що такої охорони сам Святий Майстер Цеху не мав. Так, я знала що бігти за кліткою податі, — порушення ритуалу. Все одно, я стояла поруч з Ліндою, ковтаючи сльози.

Хтось тихесенько посмикав мене за спідницю. Я озирнулася і побачила зграйку дівчаток, на чолі з Маріанною. Яка нарешті відпустила мою спідницю, та кусаючи губи червоніла, наче стидаючись щось сказати.