Пізня вечеря

Як і казала Лінда нам не тільки ворота відкрили, а й дали коней, кланяючись та бажаючи охорони самого Світла. І тупіт копит, поніс нас у обіймах ясної ночі...

Як і казав Йохан, дівчата ще поралися з травами, захопивши під них всю оселю Йохана. Звиті у тугі пучечки, чи заплетені у коси з клубнями, а ще й викладені на папір на підлозі, трави були скрізь. Всюди.

Лінда уважно роздивлялася у залі, дещо спантеличена: — Йохан, я мала думку що ти живеш у норі, під льодовою брилою, а під голову на ніч кладеш каменюку...

Від уважного погляду Лінди не приховалася ні одна деталь що створювала відчуття затишку, спокою та захищеності цієї оселі.

Коли Лінда увійшла до зали, Рірі що порпалася у підсідельній сумі, встала, ввічливо їй вклонилася, неначе служниця якійсь незнайомій пані, та не почувши від тої а ні слова, знову вклонилася, і повернулася до своєї справи. Алана, що було вийшла з кухні, теж зупинилася, вклонилася, і після деякої паузи знов вклонилася і вийшла на кухню.

Я аж палала від цікавості: Це таємні перемовини? Чи поведінка вихованої дівчинки? Що саме викликало на обличчя Лінди таке мовчазне схвалення?

Йохан помітно зніяковів: — Вибач, Ліндо...

— Тобі нема за що вибачатися! Це я поперлася серед ночі, рятувати дітлашню із халепи.. Якої не було. Це ти мене вибач, Йохане.

Лінда миттєво заспокоїлась, та дозволила Йохану подбати про себе.

Алана мовчки допомогла Рірі розібрати сумку, що виявилася останньою. А я нарешті позбавилась від смаколиків у подолі сукні виклавши їх на аркушах паперу, перед дівчатами.

Проте Pipi та Алана лише мовчки витріщалися на ту небачену дивину. Всі ці вишукані солодощі вони точно бачили вперше у своєму житті. Я почав розігрувати їм пантоміму, вказуючи на на кожен смаколик: От наче кладу його до рота, наче кусаю, та отримую невимовну насолоду.

— І ти мене вибач, дитино, — Лінда зненацька звернулась до мене, урвавши мою виставу.

— Ти взяла всі ті смаколики щоб пригостити Рірі? — я вказала на Рірі.

— Та Алану? — я хутко обійняла Алану.

Лінда приязно посміхнулася кожній. Ну, якщо так: Я підійшла до Лінди, і протстягла руку за аркушем, що малювала першим. Лінда, ледь здивована, дала мені його.

Я негайно показала малюнок Рірі. Рірі щось прошепотіла Алані. Алана кудись швидко подріботіла, та повернулась з невеличким пакуночком, який я поклала на столі перед Ліндою, разом з аркушем.

Я вклонилася, та потягла обох дівчат назад, до смаколиків, краєчком ока дивлячись на Лінду, яка зацікавлено розглядала пакунок з провощеного пергаменту.

Напис: "Світла Блакитного квітка. Зібрана кам'яним лезом. Сушена в темряві вітром...", був завірений кривавими відбитками дитячих пальців Рірі та Алани.

Йохан тільки но вийшов з кухні, з чаєм та наїдками, розставляючи все на столі:

— Вибач, забарився! О, бачу Мара і тобі вже щось подарувала...

— П-подарувала? — Лінда розчулено поглянула на нас.

— Так, Ліндо! Мара завжди віддячує за добро, особливо до її подружок.

— Це трохи дивно, як для дитини що жила там, де й вовку серти лячно.

— Що ти маєш на увазі? — поцікавився Йохан

— Вона вибудовує стосунки...

— Та не сміши мене, Ліндо, вона просто щира та вдячна дитина. Так Грета й сказала, "грайливе та капосне дівчисько що бачить серцем". А Грета, рідко в людях помиляється.

— Йохане! Якщо в цьому пакунку саме те що написано, то "дівчисько" подарувало мені мішок золота, та й побігло собі, у калюжах стрибати.

— Мара, вона така, Ліндо, — Йохан лише стріпнув своїми широчезними плечима. — Оцей килимок, що у нас під ногами, цільна шкіра Печерного Лева.

— Це її подарунок?

— Так! Хоч я їй пояснив, що так вона зіпсується. Що річ ця коштовна. Вона негайно подарувала мені ще одну.

— Може вона не розуміє цінності грошей?

— Еге ж, не розуміє! Ти б тільки бачила як вона торгується. Як сльота запекла, чіпляється за кожну копійку.

— Годі про те Йохане, давай но я тобі допоможу вечерю накрити!

Лінда подивилась на нас, та я зробила вигляд, що зовсім, зовсім не підслуховую, старанно допомагаючи Рірі втоптувати Алану у м’яке хутро на підлозі.

Я теж з насолодою качалася по шкірі Печерного Лева, намагаючись тишком зняти втому із своїх зморених подружок. То мнучи їм массаж, то просто тримаючи у обіймах. Регенерація точно працювала при тісному контакті.

Я звісно рада, що наблизила Йохана до його досконалої Лінди, проте Лінду не можуть не зацікавити Рірі з Аланою, вона ж допоможе майбутнім колегам-травницям потрапити до столиці як "подать"?

Десь за вікном завивав вітер, але тут, у колі жаркого полум'я, навіть ніч здавалася м'якою ковдрою. Я вигрівала босі стопи біля каміна, відчуваючи як Алана обережно заплітає моє волосся у тонкі косички. Пальці дівчини пахли м'ятою та землею – запах безпеки, домашнього вогнища.

Рудуваті коси Рірі що сиділа на шкірі поряд зі мною, пахли різнотрав'ям. Алана її вже причепурила. Рірі, звісно зголодніла, почала ворушити носиком у напрямі столу та кухні.

На кухні щось ляснуло, і я нашорошила вуха. Вони там що? Щось вже роблять прямо на столі? Безсоромний Йохан, тут же діти!

— Вибач Ліндо. — мимрив Йохан, — Воно наче живе, само з рук вислизнуло.

— Бо то й не чоловіча справа — весело торохтіла Лінда, — а ти ж у нас справжній чоловік.

Ну от, знову насміхається! Почала було злитися я. Проте звук короткого поцілунку мене заспокоїв.

— Ліндо! — здивований голос Йохана примусив мене зрозуміти що то якраз Лінда взяла справу у власні руки.

— Це тобі, моє заохочення. — задоволена собою Лінда аж муркотіла.

— Але чому? — голос Йохана вуркотів задоволено, — ти ж на мене рік поглядала як на щось таке, що налипло до чобота.

— Я помилялася у тобі Йохан, — Лінда щось хутко розкладала по мисках, заливаючи рідиною.

З кухні потягло м'ясним бульйоном, та прянощами. Три наші шлунки одночасно забуркотіли, а Рірі засміялася схопившись за свій.