Лінда

Йохан отримавши пакунок з взірцями, старанно начепурився, та взявши мене за руку, мовчки потяг мене до Лінди. У лавці Лінди, я стояла біля вікна, дивлячись на місто. За вікном вирувало життя. В маленьких кабачках, воно ще й співало, проте навіть Нана не могла розібрати про що. Вітер приносив аромати вина, печеного хліба, ковбас та прянощів. Десь далеко лунав сміх, весела лайка та брязкіт келихів.

Проте Йохан швидко втягнув мене до затишної кімнати, де вів перемовини з Ліндою. Лінда встала і велично подивилась на мене, немов на щось чекаючи.

На про всяк випадок я негайно сховалася за ногу Йохана, зиркаючи звідти, дикуватою білочкою.

— Так, Йохане, маєш рацію — Якщо її й готували як "подать", вона втратила пам'ять. Лінда позирала на мене вже м'яко, як на хворе кошеня. Я одразу вилізла із схованки, та заходилася оглядати кімнату.

Тека аркушів з малюнками мене зацікавила, Йохан потягнувся мене зупинити, проте його зупинила Лінда. Рослина на малюнку була мені знайома, проте пропорції, кількість пелюсток, все виглядало як пародія на ту рослину.

— Дитино, — м'яко спитала Лінда, ти десь бачила схожу квіточку. Я подивився на чисті аркуші пергаменту, і Лінда протягнула мені один. Я вибрав одного, другого... та щей третього олівця, заходився хутко малювати, старанно висолопивши язика. Лінда посміхалася, дивлячись на мене.

— Цій дитині подобається малювати! Ти ж будеш добрим таточком, придбаєш їй олівців?

— Я.. Я вперше бачу що вона малює! — зашарівся Йохан, проте я вже закінчила та віддала малюнок йому. Й пішла подивитися на наступний аркуш у теці.

— І що ж вона намалювала? Улюбленого татуся? — Лінда підійшла до Йохана, бо той так і стояв, відкривши рота, дивлячись на малюнок у своїй руці.

— Невже настільки несхоже, що тебе.. — Лінду немов заціпило. Бо вона нарешті побачила малюнок.

— О Світло! — Ноги Лінди підкосилися, і не впала вона, тільки тому, що Йохан її підтримав. За талію.

— О Світло! — тільки й могла повторювати Лінда, видерши малюнок з руки Йохана. Нарешті вона трохи заспокоїлась, і підняла погляд на мене. А я уважно дивився на наступний аркуш у теці, з іншою рослиною. Нарешті Нана її впізнала, і я потягнулася за наступним чистим аркушем, щоб намалювати ще одну, фотографічно точну, академічну ілюстрацію з описом рослини.

Я продовжувала вдавати з себе пришелепкувату дитину, що малює. Гризучи олівці та висолоплюючи язика. Лінда нарешті прийшла до тями і різко вивільнилася з рук Йохана, а потім почала підкрадатися до мене щоб підглянути через моє плече.

Олівці з брязкотом попадали. Як полохлива миша, я блискавично сховалася під стіл, а звідти прожогом чкурнула за ногу Йохана, полохливо позираючи на Лінду з того надійного прихистку: "Я ж тобі покажу, погордлива красуня, як насміхатися над моїм безнадійно закоханим товаришем!".

— Ні, ні, дитинко! Не бійся! — у відчаї заблагала Лінда, простягаючи до мене руку. Та я лише міцніше вчепилася в Йохана:"Ні красунечко! Закортіло цукерки? Та не в мене її треба просити."

Лінда подивилась на Йохана, поглядом благаючи допомоги. "Так, так!" — подумки зловтішалася я, — "Вчися, вчися благати Йохана! Я навчу тебе поважати свого благодійника".

Я відразу розпізнав у Лінді схиблену дослідницю, таку саму як і я, у минулому житті: "О друже Йохан! Ця рибина вже твоя, мій перший малюнок міцно підсадив її на гачок".

Йохана звісно здивувала моя поведінка. Він обережно витяг мене з за своєї спини, та я одразу полізла до нього на руки міцно обійнявши його за бичачу шию, та дряпаючи свою ніжну щічку о його гостру щетину.

Йохан ніжно поколисав мене, та почав свої вмовляння з прямого підкупу:

— Не бійтеся шановна пані Мара! Пані Лінда не хоче вас образити! От дивися, зараз ми з нею відійдемо на кухню, де я на власні очі проконтролюю чи всі приховані смаколики будуть подані до вашого чаю.

Лінда здивовано витріщилась на той спіч Йохана, а я скептично поглянула на неї: "В яку ж дупу ховається твій гнучкий язик, Йохане, коли ти розмовляєш з Ліндою? Твій багатий, басовитий голос, такий ніжний зараз, та вишукані, дотепні компліменти, то непереможна зброя зваблення жінок".

— Ми ж повинні показати пані Лінді твої бездоганні навички чаювання! Так пані Мара дозволить нам довести що смаколики цього маєтку задовольнять вишуканий смак пані?

Я злізла з його рук, та прийняла позу королеви, що дає дозвіл, проте вже втрачає терпець чекати. Лінда ще не вийшла з шоку від зміни моєї постави, як Йохан рішуче узяв її під руку та хутко вивів з кімнати, не випадаючи з ролі високородного дипломата.

Ледь двері за ними зачинилися я почув знервоване торохтіння Лінди:

— Йохан! Тільки не кажи мені що ти примудрився викрасти дитину високородних, та ще й переховуєш її у себе...

А потім, перебиваючи себе, вже рішучим голосом:

— Ні! Мовчи! Молодець Йохане! Ми не можемо її втратити. Бо це ж скарб! Справжнісінький скарб! Що само Світло доручило нам! Ми сховаємо її у нашому сирітському прихистку!

— Ні! Мовчи! Ми... Ми... Звернемось до Конклаву Цеху...

— Ліндо! — глибокий бас Йохана, бринів переконливо — Заспокойся! Не може дитина високородних скрадатися у пущі наче тінь. Не може ловити птахів як та кішка. Та й не стане жерти змій, живцем, якщо вірити її подружкам.

— Але ж ...

— Я теж не знаю Ліндо! — вуркотів Йохан, — проте я був свідком того, як вона відігнала ведмедя, кинувшись на нього голіруч, та нажахавши тварюку до рідкого стулу. Вона безперечно з сім'ї мисливця.

— Але ж те малювання! Та й Освіта! Та велична постава! — голос Лінди тремтів.

— Може хтось у її сім'ї був Бардом, — голос Йохана став співчутливим — може навіть мати.

— Бідолашна.

Кроки змовників стихли на кухні...

Проте і я не гаяла часу, старанно поновивши ще два аркуші з теки, що містила чернетки якоїсь наукової роботи Лінди. Чи не місцевої докторської дисертації, посміхнулася я собі, старанно виводячи літери під керуванням Нани.