Солодка помста

Я подолав весь шлях до передмістя опівдні, і витягши з торби одяг набрав "пристойного" вигляду: селючки чи жебрачки, що виросла в дикому лісі, гризучись з собакою за кістки.

Я посміхнувся, і поважною ходою пройшов передмістя, прямуючи до корчми на ринку.

На цей раз в корчмі було чимало людей тамуючих хто спрагу, хто голод. Я встав при вході і вдячно вклонився до корчмаря. Грета, дзигою крутилася між столами, та побачивши мене, приязно посміхнулась підходячи до мене.

— Ось і наша таємнича білявочка! Сідай но сюди, я тобі чаю принесу.

Я вдячно вклонися Греті, проте потрапив в щирі обійми втопившись головою у її дивовижних грудях. Це було напрочуд приємно. Я не відсахнувся, прислухаючись до своїх відчуттів.

Я присів за стіл у кутку, притулившись до теплого дерев’яного стовпа, і прислухався до оточення:

Дві жіночки теревенили про те, що коваль точно допився, бо Світлом клянеться що бачив вовкулака біля лісу.

Старий рибалка біля дверей клявся, що його шостий онук — геній, бо вже вміє рахувати до десяти.

А Том, нахилившись до когось, бурчав: «Біжи но до Йохана, скажи що та маленька білявка прийшла». Швидко затупотіли чиїсь босі ноги. Мій погляд, що неспішно розглядав залу зупинився на дівчинці віку мого тіла.

Вона з мамою вдягнені досить заможньо, навіть вишукано, ласували чаєм з тістечками з кремом. Та з того що я встиг почути, мати перетворила ту насолоду, на якийсь урок етикету.

Дівчинка оглянула мене, наче цятку лайна на її чоботі, та коли мати відволіклася показала мені язика, скрививши мармизу. Грета саме поставила на мій столик чай, дві філіжанки, ложечки та різьблену ємність з медом.

Я притримав її за спідницю, та виклавши монетку на стіл, поглядом вказав на кремові тістечка. Грета розуміюче всміхнулася, та винесла тістечка й мені. Я з викликом подивився на дівчинку. Мов бачиш, я теж не жебрачка.

Дівчинка, саме вгризалася в кремове диво, як побачила що я висолопила язика їй у відповідь! Тістечко в неї луснуло, і крем утворив в неї вуса, під кирпатим носиком.

Грета, що спостерігала за цим, прикрила рота фартухом, але плечі її тремтіли від сміху. Навіть суворий Том посміхнувся, протираючи кухоль.

Мати дівчинки зацокотіла як клопітлива білка, вичитуючи малій що у вельможному товаристві вона б вже стала посміховиськом, та принизила б весь їх рід.

Мала ображено подивилась на мене, неначе я їй руку підбила. Ось, ось вона, солодка помста. Я вишуканим жестом піднесла тістечко до рота і бездоганно відкусила половинку, зверхньо подивившись на неї.

Вже багато хто у корчмі, спостерігав наш запеклий двобій, ховаючи посмішки. У малої аж щелепа відпала від обурення. Але я на тому не зупинилася, а показавши їй другу половину тістечка, що сочилася кремом, намазала тим кремом свою власну мармизу.

Дехто вже почав посміюватись в голос, а Грета вже ледь трималася. Дівчинка вказала матері рукою на мене, мабуть як на джерело своєї похибки. Проте я блискавично вмила мармизу своїм напрочуд вправним язиком.

Не встигла її мати на мене й оком кинути, як я вже елегантно пила чай, з прямою спиною та бездоганно чистою, беземоційною пикою, як та велична королева. Я показово взяла наступне тістечко та бездоганно його надкусила.

— Так, так, вчися Маріанно! — цокотіла матір нещасної дівчинки, — Бачиш, навіть та бідна дівчинка, розуміється на тому, як повинна себе поводити справжня жінка.

Жінка приязно мені посміхнулася. Я ввічливо, ледь нахиливши голову прийняла її комплімент. Мені навіть стало трішечки соромно. Але ж ця Маріанна повинна була второпати, що Солодке завжди перемагає Пихате.

Тихо сміялася чи не вся корчма, з червоними обличчями, проте ввічливо прикриваючи рота, хто келихом, хто серветкою. Грета не витримала і втікла. Я почула її дикий регіт, аж десь далеко на дворі.

Тут і Йохан ввійшов в корчму, та побачивши що я знов вдавала з себе величну пані, розсипався в жартівливих компліментах:

— Чи дозволить мені, чарівна пані Мара, приєднатися до її столу?

Я витонченим, королівським рухом шиї та підборіддя дозволяю пану Йохану отримати таку честь.

— Яка ж насолода знов бачити обличчя пані, у доброму гуморі й квітучому здоров'ї — гудів Йохан, підсаджуючись до мого столу — чи був шлях пані безпечним а справи успішними?

Я повторила свій жест, і поглянула на Йохана більш приязно.

Маріанна якось інакше подивилася на мене, мабуть зрозумівши що довершені манери не заважають бути а ні мстивою а ні капосною. Вона присоромлено впала в обійми матері, що повела її до виходу. Ніжно притискаючи до себе, та продовжуючи наставляти пошепки:

— Дивись Маріанно! Вчися величності! І колись до твоїх ніг впадуть лицарі, ламаючи один одному кістки, щоб тільки отримати на це право...