Акт 3. Постлюдія

    Світлана стомлено оглянула молоду жінку. Зовні красива "нова клієнтка" дуже довго пояснювала, чому упевнена в зрадах чоловіка.

    — Ви не розумієте! Він постійно на роботі! Ночує в офісі...

    Клієнтка продовжувала говорити, а Світлана слухати. Слова жінки дивним чином підняли хворобливі думки в голові Світлячка. Вона добре пам'ятала такого "трудоголіка".

    Тільки він загинув. Згорів живцем, і попелу не залишилося.

    Все, що уціліло на місці пожежі відділку рік тому — портрет. Решта стала сажею і попелом.

    — Знайдіть цю... хвойду! — постукала по столу пальцем гнівна дружина.

    Світлана посміхнулася і дістала форму для заяви. Вона поклала папери перед жінкою і мовчки кивнула.

    Клієнтка люто пустилася заповнювати дані. Проте її погляд все частіше став падати за спину Світлани. Врешті-решт цікавість ексцентричної пані перемогла.

    — Портрет за вашою спиною. Це ваш чоловік? Він... лякає. Дивна картина. Ви б зняли. Мурахи шкірою від такого. Чоловік виглядає, як живий. Занадто похмуро і реалістично.

    Світлана підкинула брови і обернулася в кріслі. Оглянувши портрет Потоцького, вона м'яко посміхнулася його посмішці.

    — Правда? Я теж вважаю, що він живий, — жартома відповіла Світлана. — Точно так, як і ви упевнені, що ваш чоловік зрадник, — додала.

    Обличчя клієнтки витягнулося. Бідолаха зблідла і глитнула.

    — Ви не станете шукати його коханку, — констатувавши факт, вона поклала ручку. — Ви мені не вірите.

    — Чому ж? — Світлана посміхнулася. — Я цілком меркантильна особа. Можу заробити на вас купу грошей. Але ви перша, хто помітив портрет і оцінив мій оберіг. Так вже і бути. Вам скажу правду, яку не говорю більшості клієнтів. Якщо хочете розлучення — просто розведіться. Не потрібно драми і трагікомедії. Розлучення дешевше за мої послуги.

    Провівши поглядом "втрачені гроші", Світлана важко зітхнула і піднялася. Жінка стала біля вікна і прошепотіла:

    — Я сумую.

    Ніби у відповідь на її слова промінь сонця пробився крізь хмари і освітив офіс. Світлана обернулася і побачила посмішку на обличчі Потоцького. Він ніколи так щиро не посміхався живим, як з портрета, який не згорів навіть у вогні.

    — Світлано Анатоліївно, привезли нову вивіску! Подивитеся? — до офісу увійшов стажер.

    Богдан зняв капюшон і повернув табличку з новою назвою: "Агентство Жертва". Світлана примружилася.

    — Більше ніяких трагікомедій, — констатувавши, жінка скомандувала: — У нас справа.

    — Знову в Карпатах? — запитав хлопець.

    Світлана кинула погляд на портрет Потоцького і відповіла:

    — Там.

    "Схоже я знайшла людину, яка витягне тебе, Потоцький", — посміхнувшись, Світлана звернулася до Богдана:

    — Підемо увечері на балет?

    Кінець.