Акт 2. Інтерлюдія

    Тихе дихання відлунням звучало в темряві. Посилилося, перетворилося на жіночий хрип. Залишалося єдиним звуком в позбавленому фарб просторі. Стало диханням порожнечі, його серцебиттям, доказом, що вона — мертва пітьма — жива.

    Хрип обірвався, а згори впав промінь світла. Звуки зникли, але порожнеча явила об'ємність. У ній нарешті з'явилася дійова особа — дівчина. Балерина у білосніжній балетній пачці танцювала на сцені і заповнювала порожнечу сенсом. Дарувала їй фарби. Рухалася по паркету, малюючи витонченими лініями танцю реальність.

    — Христина Решетник. Нова солістка. Була дублеркою Дарини. Нещодавно повернулася з Франції. Версія "прибрати конкурентку" провалилася, — почувся жіночий шепіт в напівтемряві залу.

    Потоцький оглянув сцену і сів зручніше.

    — Ти опитала її колег? — спитав Мирослав, продовжуючи спостерігати за сценою.

    — Кожного, — підтвердила Світлана.

    — Я розумію, що ти не в захваті від безоплатної роботи, — помітив Потоцький і потрапив в ціль, але в той же час схибив.

    — Не лише. Я не в захваті від справи, яку не розкрити, Потоцький.

    — Мене збуджує твоя упевненість в моєму безсиллі.

    — Тіш самовпевненість і далі, але від фактів не втекти, — їдко зауважила Світлячок. — В квартиру ніхто не входив і не виходив. Можемо припустити, що вбивця парашутист, але відкладемо версію на потім. Картину не доставляли, на відео її немає. Зрозуміти, хто виготовив раму неможливо, вона ручної роботи. Метадані відео з собакою показали, що воно записане півроку тому. Колеги і знайомі в один голос говорять, що Дарина віддала пса саме тоді. То навіщо вести сторінку так, ніби "улюблений Пончик" все ще живе з нею? І це не все. Як він знекровив її? Через ніс, вухо, рот? Слідів немає. Ніяких! Судмедекспертиза у безвиході, твій Гармаш у безвиході, а ми дивимося "Лебедине озеро" замість того, щоб заробляти гроші. Вони, до речі, потрібні, щоб рахунки сплатити. Не мої. Офісу.

    Потоцький посміхнувся і примружився. Чоловік стиснув тростину міцніше і визнав — Світлячок права. За тиждень вивчення справи Мірошниченко, вони знайшли багато розбіжностей. Перша і головна — психологічний портрет дівчини не сходився з тим, як вона поводилася перед смертю. Оглянувши гримерку, Мирослав відразу помітив бедлам на трюмо. Проте в апартаментах Дарини панував ідеальний порядок. Імовірно прибирати могли клінери або прислуга. Але дівчина не користувалася такими послугами ніколи.

    — Розмісти оголошення про Пончика і вкажи наш номер, — Потоцький піднявся і стиснув плече Світлани. — І балет додивися. Красиво.

    — Передай Гармашу, нехай він сплатить наші рахунки, а не квитки в театр, — пирхнувши, Світлячок сіла зручніше і взяла до рук бінокль.

    Мирослав холодно посміхнувся і пішов. Він розумів мотиви поведінки Світлани, адже загорівся справою балерини настільки, що ночував в офісі і кинув інші розслідування. Навіть зараз Потоцький поїхав не додому, а вирішив завітати до Гармаша і дізнатися, чи готові результати експертизи кривавого портрета.

    Біля входу до відділку стояли декілька машин "Водоканалу", а по території бігали працівники. Увійшовши до будівлі, Мирослав сторопів. Опустивши погляд, він підняв ногу і оглянув товстий шар болота на підошві черевика. Увесь перший поверх будівлі виявився залитий болотом. Через декілька хвилин, у Потоцького почали сльозитися очі від смороду навкруги. Проходячи повз підвал, Мирослав пригальмував. Він нахилив голову на бік, розглядаючи дивні сліди уздовж усієї стіни і навіть на стелі. Складалося враження, що болото стікало прямо з неї, повзло по стінах, і врешті-решт, залило усю підлогу.

    — Ніби виразки... — басовито прошепотівши, Потоцький отямився, коли почув Сергія.

    — Прорвало стояк, — кричав з верхнього поверху Гармаш. — Піднімайся по аварійних сходах. Інакше принесеш це лайно мені в кабінет.

    Опустивши погляд на черевики знову, Потоцький вирішив, що ситуацію не виправити. Тому пішов прямо по центральних сходах.

    Увійшовши до кабінету Гармаша, Мирослав обтрусив плащ і констатував:

    — Лайно вже на стінах. Пізно.

    — Це кошмар. Увесь підвал залило, а там речдоки, — Гармаш носився і складав вцілілі теки та коробки.

    — І наш портрет? — присівши, резонно помітив Потоцький.

    — Він за твоєю спиною, — недбало відповівши, Гармаш махнув рукою і продовжив розбирати завали.

    Мирослав обернувся і завмер. Кривава мазанина психопата абсолютно спокійно стояла біля вікна на змоклих коробках.

    — Результати готові? — запитав Потоцький.

    Він зупинився навпроти картини і вдивився у бурі лінії, які лягали на полотно, немов справжня фарба.

    — Готові, — відповів Сергій і продовжив: — І вони нічого не дали. У мене озноб і волосся дибки, Славо. Я наївно сподівався, що то кров собаки. Але псих дійсно використав кров жертви. Кров і болото якесь. Замість фарби там виявлені частки грунту.

    — Грунту? — здивовано перепитавши, Мирослав обернувся.

    Гармаш підійшов з текою в руках. Перегорнувши кілька разів папери, він передав їх Потоцькому. Мирослав уважно вчитався і спохмурнів. Експертиза показала безглузді висновки і навіть не визначила, якою рукою злочинець малював — лівою чи правою. Технічно — портрет настільки ідеальний, ніби і не людиною написаний.

    Ідеальний, але не фарбами, а кров'ю і грунтом, як матеріалом для створення "шедевра".

    — Кров і грунт... — озвучивши думки вголос, Мирослав підняв погляд на Гармаша і завмер, не вірячи в подібне.

    — Дерново-підзолистий буроземний грунт, — пояснив Гармаш. — Ми зв'язалися зі спеціалістами. Найімовірніше, грунт з Карпат.

    Потоцький відчув безумство вбивці на дотик.

    — Він грає, — констатував Мирослав. — Грає і спостерігає з боку. Ми попалися і згаяли дорогоцінний час. Картина — не зачіпка. Це зашморг на наші шиї, щоб не дати відшукати істинну причину. Кров жертви, грунт бозна-звідки... Він епатує. Перетворює вбивство на театр.