Розділ 35

Я піднесла чарку до носа, принюхуючись. Аромат був приємний. Я зробила обережно ковток. Смак виявився несподіваним — спочатку м’який, майже оманливо легкий, з явною солодкістю, але вже за мить у ньому розкрилася міцність, теплом розливаючись по горлу і в грудях. М’ята давала свіжість, немов пом’якшуючи удар, а прянощі додавали глибини, залишаючи після себе легкий післясмак. Я мимоволі зазначила, що це справді хороша річ, як і сказав Гейл, і навіть трохи розслабилася, незважаючи на всю абсурдність ситуації. Ми сиділи замкнені в підвалі якоїсь будівлі — це вже не жарти якісь.

Ітан теж зробив ковток, трохи примружився, але нічого не сказав, тільки поставив чарку назад на стіл. Після цього між нами повисло напружене мовчання, густе, майже відчутне. Я не наважувалась говорити — надто багато було незрозуміло, надто легко було зараз сказати щось зайве. Ітан, зважаючи на все, дотримувався тієї ж позиції, а Гейл, відкинувшись у кріслі, просто дивився на нас, не відводячи погляду, ніби намагався прочитати кожну думку. Зрештою, він не витримав.

— Гаразд, розумію, у вас відчуття пастки і в цій ситуації логічніше мені першим розповісти про себе. Але я серйозно ризикую. Перш ніж розповісти вам про себе, скажіть мені одну річ. Ви злочинці? Вас за справу переслідують шукачі або ви просто вляпалися в проблеми?

Я подивилася на Ітана. Всередині все ще було надто тривожно, щоб самій починати розмову. Хай каже він — він краще розуміє, що можна розкривати, а що ні. Декілька секунд він теж мовчав, ніби обмірковуючи відповідь, а потім нарешті заговорив.

— Це з якого боку подивитися. З погляду Космічного Союзу — ми злочинці. Але таких «злочинців», як ми на кожній планеті достатньо набереться. Ми нікому не шкодимо. Але використовуємо не дуже дозволені методи. Така відповідь тебе влаштує, Гейле Сандерсе?

Гейл посміхнувся, трохи схиливши голову, і в його погляді з’явилося щось на кшталт інтересу.

— Цілком, Ітане Блейку. Ба більше — мені такі люди цікаві. Я з опозиції. Ми хочемо прибрати Ноа Рассела і поставити свою людину — ту, яка діятиме на благо людей, а не на благо власного гаманця.

Я мимоволі підняла брови, відчуваючи, як усередині здіймається хвиля здивування. Ноа Рассел — ім’я, яке знали всі. Глава Космічного Союзу, людина, від рішень якої залежали цілі планети. І розмова про його усунення звучала не просто зухвало — небезпечно. Я чула різні думки про нього, звісно. Хтось казав, що він дбає лише про перспективні планети й інтереси багатіїв, хтось — що він лише пішак у руках Ліама Харпера. Але так, вголос, спокійно обговорювати його заміну — це було вже щось зовсім інше. Не вибори. А усунення. Та навіть якби і вибори — Рассел завжди перемагав.

Ітан тихо пирхнув, і в його голосі пролунала явна іронія.

— Тобто ти хотів сказати, що ви — наївні мрійники?

— Ні. У нас є план. Є мета. Але ми не можемо підірвати авторитет влади та схилити більшість людей на наш бік. Люди тримаються за Рассела, тому що звикли до нього і не знають, чого чекати від нашої людини.

Ітан одним рухом допив свою настоянку і посунув чарку до Гейла. Той без слів наповнив її, й Ітан, зробивши ще ковток, уже без глузування, але з тією холодною логікою, яку я в ньому часто помічала, сказав:

— Тому що люди мають право знати, чого очікувати від Алана Лонга. Для них він темна конячка. Все, що люди про нього знають — дивний учений з божевільними ідеями, що займається благодійністю. Людям не потрібні божевільні експерименти, людям потрібна стратегія. І стабільність.

Я перевела на Ітана погляд, щиро здивована. Він говорив про це так впевнено, ніби давно у темі, ніби це не просто випадково почуте ім’я. Я ніколи особливо не цікавилася політикою — мені вистачало своїх проблем, роботи і боргів. А зараз раптом виявилося, що я сиджу в якомусь підпіллі на Елізіарі, п’ю дивну настоянку і слухаю розмову про зміну влади у Космічному Союзі. І від цього ставало водночас дивно… і тривожно.

Гейл посміхнувся словам Ітана так, ніби почув щось особливо приємне, і в його погляді промайнуло схвалення.

— Приємно знати, що хтось за межами Елізіара знає про Алана Лонга, — Гейл допив настоянку і поставив чарку на стіл. — Є в нього стратегія. Алан не ідіот. Але в нього не вистачає можливостей та впливу. Рассел його душить.

Гейл відкинувся на спинку крісла, вмостившись трохи вільніше, але погляд його залишився таким же уважним, чіпким, ніби він не упускав жодної дрібниці в наших обличчях, жестах, інтонаціях. Я мимоволі відчула, як усередині знову піднімається напруга — розмова ставала дедалі серйознішою, а ставки, схоже, тільки зростали.

— То що, може, ви тепер розкажете, де перейшли дорогу Харперу? — Гейл повернувся до старого питання.

Я перевела погляд на Ітана, кивнула йому, даючи зрозуміти, щоб говорив він. Ітан і так уже був глибшим у цій історії, ніж я, та й говорити він умів краще. Я воліла мовчати, уважно стежачи за реакцією Гейла.

— Еван Роу — брат моєї колишньої дружини. Спочатку він стежив за мною з особистих причин, тепер переслідує через нелегальний навігаційний модуль. Ось і вся проблема. Ми з Морган просто літаємо різними планетами і збираємо нікому не потрібні цінності. Офіційно — незаконно, за фактом — нічого поганого тут немає.

На секунду в кімнаті повисла тиша, а потім Гейл тихо, але дуже виразно присвиснув. В його очах спалахнув уже не просто інтерес — відверте захоплення.

— У вас є нелегальний модуль? Той самий? З мапою старих маршрутів? Який скорочує шлях і приводить на викреслені й забуті Космічним Союзом планети?

Я мимоволі напружилася сильніше, стискаючи край дивану. Навіть тут, у цьому підвалі, де не було нікого зайвого, це звучало занадто голосно. Занадто небезпечно.

— Він самий, — Ітан кивнув, не відводячи очей від Гейла. — Тільки не кажи, що він тобі потрібен. Модуль не продається.

Гейл похитав головою, і в його погляді я не побачила очікуваної жадібності.