Розділ 29.1

Я прокинулася пізно, коли світло вже впевнено пробивалося крізь штори і заповнювало кімнату м’яким ранковим теплом. Перше, що я відчула — це чуже плече під щокою і рівне дихання поряд. Я не відразу розплющила очі, кілька секунд просто лежала, прислухаючись до власних відчуттів, і з несподіваним для себе спокоєм усвідомила, що мені добре. Ніякої незручності, ніякої внутрішньої напруги, яка зазвичай з’являється після подібних ночей. Тільки дивне, незвичне почуття затишку, наче все на своїх місцях. Я трохи посунулася, щоб влаштуватися зручніше, і тільки тоді розплющила очі. Ітан ще спав, обличчя було розслаблене, без звичної іронії чи напруженості, і мені навіть не хотілося його будити. Але шлунок нагадав про себе куди прозаїчніше, і я тихо вибралася з ліжка.

Ледве я зробила каву, як на кухню прийшов Ітан. Притягнув мене до себе, поцілував і допоміг приготувати сніданок. Ну чим не ідеальний чоловік? Здається, я надто розслабилась поруч із ним. Давно такого не було. Ми снідали вже майже мовчки, але це мовчання не тиснуло. Наче ми вже давно живемо в одному ритмі, а не познайомились зовсім нещодавно. Іноді наші погляди перетиналися, і в них не було ні незручності, ні спроб приховати щось — тільки спокійне прийняття того, що сталося вночі. Закінчивши з їжею, я взяла планшет і влаштувалася за столом, перегортаючи доступні контракти. Вибір був звичайний: далекі маршрути з гарною оплатою, та коротші, але менш прибуткові. Я зупинилася на одному з них — короткий переліт, без зайвих складнощів, але з більш-менш пристойною оплатою.

Ітан зазирнув через плече і кивнув, погоджуючись з моїм вибором.

— Нормальний варіант. До того ж на шляху є одна занедбана планета — Неріт-5. Раніше там була наукова база.

Я підняла погляд від екрану.

— І чого її покинули?

Я й сама вже знала відповідь на такі питання — просто так планети не залишають.

— Поганий клімат — різкі перепади денної та нічної температури, — пояснив Ітан. — Багато отруйних рослин. Вода зі шкідливими для людей домішками — тож для колонізації планета не годиться.

— А навіщо на ній тоді побудували наукову базу? — я здивувалась.

Ітан знизав плечима і зробив ковток кави.

— Вивчали отруйні рослини. Деякі отруйні речовини, змішуючись з іншими або змінюючи стан, змінюють і свої властивості. Що було отрутою — могло стати ліками.

— І що? Знайшли там ліки?

— Знайшли. Вивезли деякі рослини — склад атмосфери там схожий на наші планети. Та й ґрунт теж. А більше з Неріт-5 не було чого взяти.

Я відкинулася на спинку стільця, все більше відчуваючи, що історія звучить надто підозріло.

— Тоді що ми там забули, Ітане?

Він злегка посміхнувся.

— У мене цих рослин нема. Хочу зібрати у свою колекцію. І, може, ще щось із техніки на базі залишилося.

Отут всередині неприємно кольнуло. Занадто спокійно Ітан це сказав. В мене виникло відчуття, що він мені щось не договорює.

— А чому вони покинули техніку? Щось сталося?

Ітан зітхнув. Не відповів одразу. Я помітила, як він на мить відвів погляд, ніби вирішуючи, чи варто взагалі продовжувати.

— Там був обвал. Стався вибух через один невдалий експеримент. Залишки бази під землею. Але туди можна дістатися.

Я підняла брову і подивилася на нього з легкою посмішкою, хоча всередині вже починало формуватися знайоме відчуття, що це буде не найрозумніша ідея.

— І що, ти вже пробував туди діставатися?

Ітан похитав головою.

— Ще ні. Одному не хочеться. А партнерів у мене раніше не було.

Я важко зітхнула, проводячи пальцями по краю столу. Картина вимальовувалась передбачувана: занедбана база, підземні руїни — і швидше за все, щось цінне, що можна звідти витягнути. Ризиковано, незручно, подекуди відверто небезпечно… і при цьому занадто привабливо, щоб просто проігнорувати. Я вже знала, що погоджуся, навіть якщо розум підказував триматися подалі від таких місць.

— Добре. А як ми продамо нашу здобич? — після сварки з Райаном ми більше не могли користуватися його послугами, а інших перекупщиків я не знала.

— Я ж сказав: я знаю потрібних людей на різних планетах. Про це не хвилюйся, Морган.

Я кивнула, знову переводячи погляд на екран із контрактом, але всередині вже оселилося тихе, вперте відчуття, що ця ідея ще вилізе нам боком. Прогулянки занедбаними базами на забутих планетах… Зазвичай такі пригоди закінчуються не так спокійно, як хотілося б. Але, як не дивно, мене це не зупинило.