Розділ 27

Вранці ми з Ітаном вирушили до Райана на склад майже відразу після сніданку. Я взяла із собою контейнер із зразками — по одному кожного виду. Коли ми ввійшли всередину, Райан сидів за своїм столом, щось вивчаючи на планшеті. Побачивши нас, він ліниво підняв погляд і посміхнувся.

— Ну, що, повернулися живими?

— Як бачиш, — відповіла я, ставлячи контейнер на стіл.

Райан одразу пожвавішав. Він відкрив контейнер, дістав перший зразок і підніс його до світла. Потім витяг невеликий сканер і провів їм над поверхнею каменю. Пристрій тихо пискнув, і на екрані з’явилися якісь дані. Райан примружився, потім зробив кілька записів у планшеті. Він працював швидко і мовчки, тільки іноді тихо насвистував собі під ніс. Він оглянув обидва зразки, просканував їх, зробив записи. Іноді хмикав, іноді задоволено кивав.

— Де ви це знайшли? — нарешті спитав він, розглядаючи камінь.

— Там, де ти ніколи не був, — спокійно відповів Ітан.

Райан посміхнувся.

— Звісно.

Закінчивши огляд, він відкинувся на спинку крісла і задумливо постукав пальцями по столу.

— Зачекайте тут, — сказав він і підвівся. — Треба декому зателефонувати.

Він вийшов зі складу надвір. Через прочинені двері я чула його приглушений голос — він говорив швидко, діловим тоном, явно обговорюючи ціну. Іноді в розмові звучали назви мінералів, іноді короткі фрази на кшталт «рідкісної партії» і «можна перепродати».

Ми з Ітаном мовчки чекали. Я нервово походжала складом, чекаючи повернення Райана. Ітан прихилився плечем до стіни, склавши руки на грудях. Хвилин за десять Райан повернувся.

— Так, — сказав він, знову сідаючи за стіл. — Приносьте все сьогодні сюди ввечері.

— І? — запитала я.

Він посміхнувся.

— Куплю все. І за хорошу ціну.

Це прозвучало саме так, як я сподівалася почути. Ми попрощалися з Райаном і пішли. Ітан попрямував до себе в готель, я — додому. Відпочивати. Я на це заслужила.

Увечері ми прийшли до складу. Вивантажили нашу здобич на довгий стіл біля стіни. Райан знову перевірив кілька зразків — скоріше за звичкою, аніж за потребою — після чого відкрив сейф і перерахував нам гроші. Я перевірила рахунок. Сума справді була чудовою. Навіть кращою, ніж я очікувала.

Я вже збиралася йти, коли Райан раптом сказав:

— До речі, Морган, в мене є для тебе ще одна чудова пропозиція.

Я підвела на нього погляд.

— Яка?

Він трохи нахилився вперед, хитро примружившись.

— Я можу заплатити високу ціну за твій навігаційний модуль.

Що? Він хоче — що? Мій модуль?

— Він не продається, — відповіла я, навіть не думаючи. — І взагалі, Райане, навіщо він тобі, якщо ми й так привозимо тобі купу всього? Ми ризикуємо собою, а ти просто продаєш. Хочеш сам літати? Це ж стільки мороки.

Райан знизав плечима.

— Хочу більше грошей. Ось і все.

— Я також хочу, — сказала я. — Мені не вигідно продавати модуль.

Він посміхнувся — повільно, з явним глузуванням.

— А літати із нелегальним модулем вигідно? Не боїшся, що будуть проблеми?

Я різко випросталась.

— Ти мені погрожуєш?

Райан розсміявся.

— Я тебе попереджаю. У мене є прикриття. Є люди, які за мене заступляться. У тебе нікого немає. Якщо хтось з’ясує, що в тебе нелегальний модуль — ти втратиш його. І, відповідно, заробіток. І, може, навіть свободу. А якщо ні, то отримаєш серйозний штраф, — він зробив паузу і уважно подивився на мене. — Я ж тобі пропоную справді високу ціну.

Я стиснула зуби. Продавати модуль я не збиралася. Без нього я знову стану звичайним пілотом, який намагається вижити у цьому непростому світі та не влізти в чергові борги. Але цікавість все одно взяла гору.

— І яку ж? — запитала я.

Райан назвав суму. Я мимоволі моргнула. Ціна була… високою. Дуже високою. Я навіть на секунду задумалася — просто автоматично, як будь-яка людина, яка почула про великі гроші.

І саме в цей момент Ітан схопив мене за руку.

— Ходімо, — сказав він.

Він буквально потягнув мене до виходу.

— Із модулем ми заробимо більше, — прошепотів він мені.

Ми вже майже дійшли до дверей, коли за спиною пролунав сердитий голос Райана:

— Це ви дарма!

Ітан зупинився біля самого виходу і обернувся. Його погляд став холодним.

— І більше не намагайся зламувати корабель Морган, — сказав він. — Я знаю твої методи.

На секунду на обличчі Райана промайнула злість.

— Та пішли ви!.. — грубо вилаявся він нам услід.

Я нічого не відповіла. Ми просто вийшли зі складу, і важкі двері зачинилися за нашими спинами. Вечір на Кайрі був теплий, але повітря здавалося густим і липким, ніби в ньому висіло щось тривожне. Вогні вантажного кварталу відбивались у калюжах, десь тихо гули двигуни. Я зупинилася і повернулася до Ітана, відчуваючи, як роздратування та тривога перемішалися всередині.

— Він справді може щось зробити? — спитала я, намагаючись говорити спокійно, хоч голос все одно звучав напружено.

Ітан кілька секунд мовчки дивився на зачинені двері складу, наче уявляючи, що відбувається по той бік стіни, потім повільно видихнув.

— Може спробувати, — нарешті сказав він. — Райан не любить, коли йому відмовляють. Особливо, якщо йдеться про гроші.

Мені це зовсім не сподобалося. Ми сьогодні заробили справді багато – більше, ніж за минулий рейс. Але чомусь радощів від цього майже не було.

— То ми з ним більше не працюємо? - Запитала я.

— Не працюємо, — спокійно відповів Ітан.

— А як ми тоді продаватимемо видобуток? — мені не подобалося, що я втратила такий зручний спосіб заробітку.

— Ти думаєш, Райан — єдиний нелегальний перекупник? — пирхнув Ітан. — На кожній планеті таких знайдеться чимало. Є навіть планети із нелегальними ринками. Але вони небезпечні. Натомість платять там добре.

Я тихо вилаялася собі під ніс. Тепер наше життя буде складнішим. І, можливо, небезпечніше.