Розділ 27.1

Вранці ми з Ітаном вирушили до Райана на склад майже відразу після сніданку. Я взяла із собою контейнер із зразками — по одному кожного виду. Коли ми ввійшли всередину, Райан сидів за своїм столом, щось вивчаючи на планшеті. Побачивши нас, він ліниво підняв погляд і посміхнувся.

— Ну, що, повернулися живими?

— Як бачиш, — відповіла я, ставлячи контейнер на стіл.

Райан одразу пожвавішав. Він відкрив контейнер, дістав перший зразок і підніс його до світла. Потім витяг невеликий сканер і провів їм над поверхнею каменю. Пристрій тихо пискнув, і на екрані з’явилися якісь дані. Райан примружився, потім зробив кілька записів у планшеті. Він працював швидко і мовчки, тільки іноді тихо насвистував собі під ніс. Він оглянув обидва зразки, просканував їх, зробив записи. Іноді хмикав, іноді задоволено кивав.

— Де ви це знайшли? — нарешті спитав він, розглядаючи камінь.

— Там, де ти ніколи не був, — спокійно відповів Ітан.

Райан посміхнувся.

— Звісно.

Закінчивши огляд, він відкинувся на спинку крісла і задумливо постукав пальцями по столу.

— Зачекайте тут, — сказав він і підвівся. — Треба декому зателефонувати.

Він вийшов зі складу надвір. Через прочинені двері я чула його приглушений голос — він говорив швидко, діловим тоном, явно обговорюючи ціну. Іноді в розмові звучали назви мінералів, іноді короткі фрази на кшталт «рідкісної партії» і «можна перепродати».

Ми з Ітаном мовчки чекали. Я нервово походжала складом, чекаючи повернення Райана. Ітан прихилився плечем до стіни, склавши руки на грудях. Хвилин за десять Райан повернувся.

— Так, — сказав він, знову сідаючи за стіл. — Приносьте все сьогодні сюди ввечері.

— І? — запитала я.

Він посміхнувся.

— Куплю все. І за хорошу ціну.

Це прозвучало саме так, як я сподівалася почути. Ми попрощалися з Райаном і пішли. Ітан попрямував до себе в готель, я — додому. Відпочивати. Я на це заслужила.

Увечері ми прийшли до складу. Вивантажили нашу здобич на довгий стіл біля стіни. Райан знову перевірив кілька зразків — скоріше за звичкою, аніж за потребою — після чого відкрив сейф і перерахував нам гроші. Я перевірила рахунок. Сума справді була чудовою. Навіть кращою, ніж я очікувала.

Я вже збиралася йти, коли Райан раптом сказав:

— До речі, Морган, в мене є для тебе ще одна чудова пропозиція.

Я підвела на нього погляд.

— Яка?

Він трохи нахилився вперед, хитро примружившись.

— Я можу заплатити високу ціну за твій навігаційний модуль.

Що? Він хоче — що? Мій модуль?

— Він не продається, — відповіла я, навіть не думаючи. — І взагалі, Райане, навіщо він тобі, якщо ми й так привозимо тобі купу всього? Ми ризикуємо собою, а ти просто продаєш. Хочеш сам літати? Це ж стільки мороки.

Райан знизав плечима.

— Хочу більше грошей. Ось і все.

— Я також хочу, — сказала я. — Мені не вигідно продавати модуль.

Він посміхнувся — повільно, з явним глузуванням.

— А літати із нелегальним модулем вигідно? Не боїшся, що будуть проблеми?

Я різко випросталась.

— Ти мені погрожуєш?

Райан розсміявся.

— Я тебе попереджаю. У мене є прикриття. Є люди, які за мене заступляться. У тебе нікого немає. Якщо хтось з’ясує, що в тебе нелегальний модуль — ти втратиш його. І, відповідно, заробіток. І, може, навіть свободу. А якщо ні, то отримаєш серйозний штраф, — він зробив паузу і уважно подивився на мене. — Я ж тобі пропоную справді високу ціну.

Я стиснула зуби. Продавати модуль я не збиралася. Без нього я знову стану звичайним пілотом, який намагається вижити у цьому непростому світі та не влізти в чергові борги. Але цікавість все одно взяла гору.

— І яку ж? — запитала я.

Райан назвав суму. Я мимоволі моргнула. Ціна була… високою. Дуже високою. Я навіть на секунду задумалася — просто автоматично, як будь-яка людина, яка почула про великі гроші.

І саме в цей момент Ітан схопив мене за руку.

— Ходімо, — сказав він.

Він буквально потягнув мене до виходу.

— Із модулем ми заробимо більше, — прошепотів він мені.

Ми вже майже дійшли до дверей, коли за спиною пролунав сердитий голос Райана:

— Це ви дарма!

Ітан зупинився біля самого виходу і обернувся. Його погляд став холодним.

— І більше не намагайся зламувати корабель Морган, — сказав він. — Я знаю твої методи.

На секунду на обличчі Райана промайнула злість.

— Та пішли ви!.. — грубо вилаявся він нам услід.