Розділ 24.1

Через два дні шляху мені в голову влізла думка, від якої стало тривожно. Ось прямо з серії «чому ти не подумала про це раніше, генію».

Я лечу в космосі. У замкнутому просторі. З людиною, яку майже не знаю. І, так, не просто з людиною, а з чоловіком.

Раніше я якось про це не замислювалася. Було не до цього. Ітан тримався спокійно, без натяків, без поглядів, без спроб затиснути мене десь біля стінки. Але тривога — річ вперта. Вона не питає, логічно все чи ні.

Я кілька годин прокручувала все це в голові, поки не зрозуміла: якщо не спитаю — накручу себе ще більше. Тож одягла перевірену броню — сарказм. Він у мене замість щита та меча одночасно.

— Слухай, Ітане, — сказала я якомога недбаліше, не відриваючись від панелі. — Нам, мабуть, варто дещо прояснити.

Ітан підняв брову.

— Я вся увага, — посміхнувся він.

— Виключно про всяк випадок, — продовжила я. — Ти ж не думаєш, що я… ну… захочу ділити з тобою ліжко, бо ми тут одні летимо разом?

Повисла пауза. Коротка. А потім Ітан раптово розсміявся. Не голосно, без глузування — скоріше втомлено.

— Дивовижно, — сказав він, похитавши головою. — У дівчат завжди однакові хвилювання щодо чоловіків.

Я напружилася. Зовсім трохи.

— Але, — додав він відразу, — розслабся. У нас із тобою виключно ділові стосунки. Польоти, забуті планети, трофеї. Все. Я не лізу туди, куди мене не звуть.

Він глянув на мене спокійно, без тиску, без прихованого сенсу. Я видихнула з полегшенням. Наче щось усередині нарешті відпустило.

— Дуже добре, — сказала я і навіть дозволила собі криву посмішку. — Виходить, ми обоє дорослі люди і просто робимо свою роботу.

— Саме так, — кивнув він.

І тиша після цього стала легшою. Не було більше зайвих думок і безглуздих страхів. Спільний політ знову став чимось звичайним. А не приводом для паніки.

За вечерею я думала, що тема закрита. Ми їли мовчки — я розігріла їжу зі стандартного набору, Ітан відкрив банку з консервами. Звичайний вечір в космосі. Гул двигунів, м’яке світло, дві людини за вузьким столом.

Ітан сам повернувся до розмови.

— Тобі справді не варто хвилюватись через мене, — сказав він спокійно, не дивлячись на мене. — Мене не цікавлять ні стосунки, ні зв’язки з жінками.

Я не втрималася.

— Ти по чоловіках? — грайливо підняла брову.

Він навіть не закотив очей на моє дурнувате припущення.

— Ні. Зараз я лише по грошах.

Я хмикнула.

— Навіть ті чоловіки, котрі зазвичай «по грошах», все одно знаходять час для розваг в обіймах жінок.

— Я не шукаю, — коротко відповів він.

І тут мене понесло. Іноді язик працює швидше за мозок.

— В тебе там щось не працює?

Ось тут Ітан кинув на мене такий сердитий погляд, ніби я цими словами йому там щось відрізала. Які ж ці чоловіки чутливі створіння!

— Слухай, — різко сказав він. — Я ж не питаю, чому ти у свої двадцять сім літаєш космосом і в тебе немає ні чоловіка, ні навіть хлопця. То чого ти мені в душу лізеш?

Мене ніби облили холодною водою. Я відчула, що перегнула. Нахабно. Безтактно. І все-таки сказала чесно:

— Тому що я хочу розуміти, що за людина поряд зі мною. Для моєї безпеки.

Він мовчав. І на його обличчі я побачила все відразу — злість, втому, біль, який він явно звик ховати. Я зітхнула і зробила крок першою.

— У мене ось немає жодних секретів. Я ж казала: я займаюся космічними вантажоперевезеннями, бо більше ні на що не змогла вивчитися. А одна я бо влізла в борги. Коли ти більше часу проводиш у космосі, ніж вдома, стосунки — це недозволена розкіш.

Ітан все ще мовчав. Я вже вирішила, що розмова на цьому закінчиться, увіткнулася в тарілку і вдала, що зосереджена на їжі. І тоді він нарешті заговорив:

— У мене була дружина. І був син.

Я завмерла. Він говорив рівно, без надриву, але голос став жорсткішим.

— Коли після Серракса моя блискуча кар’єра закінчилася, вона захотіла розлучення. Я залишив їй будинок. Дім, який дістався мені від бабусі. У якому я проводив дитинство. Я хотів, щоб у ньому жив мій син.

Він зробив паузу. Я не перебивала. Навіть ложку відклала вбік.

— За рік я дізнався, що син не мій. І що живе вона у тому будинку зі своїм коханцем. На гроші, які таємно відкладала, доки ми були одружені.

Я відчула, як усередині щось неприємно стиснулося. Не таку історію я очікувала почути.

— Я захотів будинок назад, — продовжив Ітан. — Вона назвала ціну. Я збираю гроші. Залишилося небагато. Ось і вся історія. Звісно, ​​від жінок мене відтоді відвернуло, — він зітхнув і подивився на мене. — Ти задоволена, Морган?

Я опустила погляд у тарілку.

— Вибач. Я не хотіла тебе зачепити.

Ітан відсунув тарілку і підвівся.

— Не хотіла. Але зачепила.

Він пішов у свою каюту, залишивши вечерю недоїденою. Я залишилася сама за столом. З залишками вечері, тихим гулом двигунів і з новим усвідомленням. Я думала, що в Ітана за спиною якісь сірі схеми, темні справи, може, незаконні угоди. Що він просто прагматик, який женеться за прибутком. А в нього — лише розбите серце. І будинок, який він намагається повернути. І, здається, я вперше побачила його по-справжньому.