Розділ 20.1

Зранку ми вилетіли майже мовчки. Кава — на автоматі, перевірки — на автоматі, зліт — теж. Я ще до ладу не прокинулася, а корабель уже йшов у перший гіперкоридор. Навігаційний модуль показував тиждень шляху. Я встигла подумки змиритися, коли Ітан підійшов до панелі.

— Можна? — коротко спитав він, уже простягаючи руку.

Я кивнула. Він працював впевнено, надто впевнено для «просто мандрівника». Кілька рухів, якісь приховані підменю, про існування яких я навіть не підозрювала, і цифри змінилися. Тепер шлях до Ейрхейму займав чотири дні. Я мовчки глянула на екран, потім на Ітана.

— Добре вивчив космос, — сказав він спокійно, ніби йшлося про погоду.

Я пирхнула.

— В тебе теж був такий модуль? — здогадалася я.

— Був. Вкрали.

Ось тут я вже здивувалася по-справжньому.

— Вкрали?!

Ітан знизав плечима.

— Ці штуки цінні. Скорочують маршрути. Економлять час. Паливо. Життя.

— І допомагають збагатитись, — додала я.

Ітан глянув на мене уважно, без усмішки.

— Цього я й не заперечував.

На деякий час між нами повисла тиша. Така, коли кожен думає про своє і не поспішає ділитися. Корабель спокійно летів, автопілот робив свою роботу, а я ловила себе на думці, що лечу з людиною, про яку знаю рівно стільки, скільки вона сама захотіла розповісти. І це насторожувало.

— Ти ж розумієш, що нікому чужому не можна розповідати про ці модулі? — сказав Ітан тихо, не дивлячись на мене, ніби між іншим.

Я повільно кивнула.

— Розумію. Але я й досі не розумію іншого. Чому ці маршрути взагалі прибрали?

Він посміхнувся — коротко, невесело.

— Ти забула, куди вони тебе приводили?

— Або на покинуті планети, або до кораблів після аварій, — відповіла я відразу. Це я вже вивчила на власній шкурі.

— Саме так, — сказав він. — Космічний Союз не любить нагадувань про провали. Невдалі колонії, катастрофи, експедиції, що зникли — все це вичищають. Простіше стерти гіперкоридор з офіційного маршруту, ніж визнати, що космос небезпечний.

Я хмикнула.

— При їхньому девізі це логічно — «Безпечний космос для всіх».

— Гарно звучить, — пирхнув Ітан. — А за фактом безпечний космос існує лише на папері.

Я насупилась.

— Але не всі забуті коридори спричиняли катастрофи. Деякі були звичайними.

— Були, — погодився він. — Тільки причин прибрати маршрут більше, ніж одна. Одні гіперкоридори пов’язані з місцями, де трапились катастрофи. Інші — нестабільні, небезпечні, надто залежать від гравітаційних зрушень. А треті… — Ітан зробив паузу і подивився на мене, — просто невигідні.

Я витріщилася на нього. Що він таке говорить?

— У сенсі невигідні? Я ж скорочую шлях. Економлю паливо.

— Саме так, — Ітан посміхнувся. — Економиш паливо. А корпораціям це не потрібно. Їм вигідніше, щоб ти летіла три тижні замість десяти днів. Щоб купувала більше палива, більше обслуговування, більше страховок.

Я повільно видихнула і подивилася на маршрут на екрані.

— Отже, довгі маршрути — не про безпеку.

— Ніколи не були, — спокійно сказав Ітан. — Це про гроші.

Корабель м’яко вийшов з гіперкоридору, і я раптом відчула дивне, неприємне усвідомлення. Я не просто літала «трохи осторонь правил». Я давно літала проти чиїхось дуже вигідних схем. І, здається, саме тому ці модулі так старанно ховають.