Розділ 18.2

Ми йшли до мого корабля мовчки. Підземний склад залишився позаду, і я впіймала себе на тому, що з нетерпінням чекаю, коли ноги нарешті ступлять всередину корабля. Поверхня Серракса зустріла нас звичною сірістю: каміння, пил та рідкісні рослини, які вже мабуть подумували нас з’їсти на обід.

Ітан йшов обережно, хоч і не кульгав. Мабуть, не хотів знову зламати ногу. Іноді я ловила його погляд на землі — він явно спостерігав за морвеллю. Я також. Фіолетові лози ліниво стелилися біля скель, вдаючи, що їм немає до нас діла. Ми обійшли їх подалі. Мені зовсім не хотілося перевіряти на собі, наскільки дурманливою вона може бути.

Мій корабель стояв там, де я його залишила. Неушкоджений. І такий рідний. Я видихнула з полегшенням, коли люк нарешті закрився за нами.

Ітан попрямував до свого корабля. Сказав, що швидко забере речі і повернеться. Поки його не було, я склала наші знахідки у вантажний відсік і розігріла обід з напівфабрикатів. Ітан повернувся за півгодини з контейнерами та великим рюкзаком. Нічого зайвого. Людина, яка точно знала, що їй потрібно, і не мала ілюзій щодо « а раптом знадобиться».

Ми пообідали і нарешті злетіли. Серракс залишився внизу — похмурий, небезпечний, зі своїми таємницями. І я була рада, що він зменшується в ілюмінаторі.

Коли корабель вийшов на потрібний курс, Ітан нарешті пожвавішав. Він підійшов до навігаційної панелі і з неприхованою цікавістю дивився на мій модуль.

— Цікава штука, — сказав він. — Навіщо ти його поставила?

Я скосила на нього погляд.

— Бо старий ледь дихав. А цей був дешевий.

Він посміхнувся.

— Зазвичай люди з офіційною роботою не літають по забутих, неофіційних маршрутаї.

— А я й не знала, що вони там є, — відповіла я чесно. — Мені потрібен був робочий модуль, а не пригоди. Я взагалі дізналася про «забуті маршрути» вже в польоті.

Ітан провів пальцями по панелі, начебто вона могла йому щось розповісти.

— Випадкова покупка, отже.

— Саме так, — я повернулася до нього. — А тепер моє запитання. Звідки ти знаєш про ці маршрути?  

Він не відповів одразу. Відвів погляд, вдав, що роздивляється модуль, потім знизав плечима.

— Чутки. Старі бази даних. Уривки інформації.

Звучало занадто красиво. І неправдоподібно.

— Угу, — сказала я. — Дуже переконливо.

Ітан посміхнувся, але цього разу без тіні гумору.

— Тобі обов’язково все знати, Морган?

Мені це не сподобалося. Зовсім. Я не любила, коли в моєму кораблі хтось знав більше, ніж казав. Особливо якщо цей хтось надто добре орієнтується у тому, що офіційно «не існує».

Я відвернулася до панелі управління, вдаючи, що перевіряю курс. Але всередині вже свербіло неприємне відчуття: Ітан знав більше, ніж хотів показати. І це була не та таємниця, яку можна було б просто проігнорувати. Але розпитувати далі я не хотіла. Не було настрою. Хотілося швидше опинитися вдома. І відпочити від пригод.

Кайра зустріла мене звичним світлом орбітальних станцій. Дім. Шумний, живий, надто цивілізований після Серракса. Ітан летів зі мною мовчки, не заважав, не ліз під руку — за це я йому подумки поставила плюсик. Мало хто вміє так поводитися на чужому кораблі.

— Ти бував раніше на Кайрі? — спитала я вже на підльоті, більше з ввічливості, ніж із цікавості.

— Так, доволі часто, — відповів він спокійно.

— Навіщо? — здивувалася я, бо не очікувала такої відповіді.

— У мене тут друзі.

Коротко. Без деталей. Розмова на цьому й померла, не встигнувши народитися. Я не стала його розпитувати далі — після Серракса в мене не було ні сил, ні бажання грати в допит.

Ми приземлилися без проблем. Кайра жила своїм звичайним життям: люди, що вічно кудись поспішають, крики, запах палива та їжі з найближчих доків. Ітан забрав свої речі, я взяла свою частину здобичі. Все чесно, без обману. Перед розставанням ми обмінялися телефонами.

— Повідом, коли зможеш відвезти мене додому, — сказав він. — Треба злітати за запчастинами на Ейрхейм, а потім повернутися на Серракс за моїм кораблем.

Я кивнула. Ми розійшлися в різні боки — він розчинився в потоці Кайри, я попрямувала до виходу з дока. І тільки потім зловила себе на думці, що це знайомство не завершиться швидко. Воно мені ще вилізе боком.