Розділ 11.2

Переді мною була лабораторія. Стара, занедбана, але абсолютно точно створена людиною. Уздовж стін тяглися масивні столи з вмонтованими панелями, стійки з обладнанням, давно згаслі екрани, шафи з інструментами та контейнерами. Частина техніки виглядала так, ніби її залишали поспіхом, а частина — навпаки, акуратно законсервованою. У повітрі висів тонкий запах пилу та металу.

Трохи осторонь розташовувався технічний відсік: кілька громіздких комп’ютерів, кабелі, що йшли у підлогу та стіни, серверні блоки, вкриті товстим шаром пилу. Жодних свіжих слідів життя. Тиша тут здавалася іншою — більш глибокою, справжньою.

Я повільно озирнулася, переконуючись, що на мене ніхто не збирається стрибати з шафи або стелі, і тільки після цього дозволила собі видихнути з полегшенням.

І тут я побачила його — диван!

Звичайнісінький, з потертий оббивкою, але зараз він виглядав як вершина цивілізації та турботи про ближнього.

— Дякую, Всесвіте… — видихнула я, безглуздо усміхаючись.

Я дошкандибала до нього і буквально рухнула, дозволяючи тілу нарешті здатися. Щиколотка пульсувала, плече нило, голова гуділа, але зараз це вже не мало значення. Я заплющила очі і вперше з моменту падіння дозволила собі просто дихати і ні про що не думати. Кілька секунд. Може хвилину. Може, дві.

Шалене серцебиття поступово заспокоювалося. Думки, які весь цей час гасали, ніби скажені, почали поводитися більш-менш пристойно. Я була жива. Мене ніхто не з’їв. Навіть не відкусив шматочок. А це, між іншим, не аби що! Я знайшла притулок. І, судячи з усього, — знайшла чужу лабораторію на невідомій планеті, про яку немає ні рядка в каталогах.

— Чудовий рейс, Морган, — пробурмотіла я, не розплющуючи очей. — Просто рейс мрії.

Я глибоко вдихнула і, зібравши залишки сил, розплющила очі. Відпочинок закінчився. Тепер треба було зрозуміти, що це за місце і чому воно виглядає так, ніби його кинули не від нудьги, а з дуже вагомої причини.

Скинувши рюкзак з плечей, я неохоче піднялася з дивана. Тіло відразу нагадало про себе ниючою щиколоткою і плечем, але після перепочинку це вже було терпимо. Я повільно пройшлася залою, тепер уже уважніше все роздивляючись. І майже відразу побачила те, що змусило мене зацікавитись.

Генератор.

Старий, масивний, гучний — із тих, що ставили років двадцять тому, поки їх не витіснили більш компактні й тихі. Я знала такі — тато раніше їх використовував і мене навчив. Поруч стояли баки з паливом. Більшість порожні, але серед них знайшлося кілька повних. Трохи далі я знайшла шафки. Відкрила одну — консерви. Старі, але фабричні, з маркуванням. Другу — те саме. Третю…

Я завмерла. Книжкова шафа. Справжня, із паперовими книгами. Не планшети, не кристали пам’яті, а саме книги. І всі — загальною космічною мовою. Я машинально провела пальцями по корінцях.

Космічний Союз.

Холодок пробіг спиною. До Союзу входили всі офіційно відкриті та визнані планети. Дослідницькі місії, наукові проекти, станції спостереження. Це місце не могло бути піратським лігвищем чи приватною авантюрою.

— Отже, тут були люди… — пробурмотіла я.

І не просто люди. Тут була офіційна наукова місія.

Я повільно видихнула. Картина складалася дедалі тривожніша. Занедбана лабораторія. Невідома планета, яка відсутня в каталогах. Техніка, залишена у робочому стані. І жодних слідів людей.

Я подивилася на генератор.

— Гаразд, старенький, — сказала я йому. — Спробуємо поговорити.

Я підтягнула один із повних баків, підключила шланг, перевірила кріплення. Руки рухалися автоматично — тіло пам’ятало, навіть якщо голова була зайнята іншим. Залила паливо і натиснула кнопку запуску.

Генератор закашлявся. Потім ще раз. Я вже приготувалася вилаятися, але він раптом завівся — низько, глухо, з характерною вібрацією, від якої здригнулася підлога.

— Оце ти молодець, друже, — хмикнула я.

У залі спалахнуло тьмяне світло. Не скрізь, не відразу, але достатньо, щоб тіні стали коротшими, а простір — менш лякаючим. Я підійшла до одного з комп’ютерів, струсила шар пилу з панелі та натиснула кнопку живлення.

Екран блимнув. Ще раз. І нарешті загорівся. Я затамувала подих. Якщо тут і була правда про те, що сталося з цією планетою, то зараз я могла її дізнатися.