Розділ 1.3

Кайра зустріла мене звично — сухим повітрям, тьмяним світлом посадкових маяків і доками, які ніколи не поспішали. Я завжди думала, що якщо планети можуть мати характер, то Кайра була б жінкою середнього віку з вічною втомою в очах і фразою «ну живі — і добре» замість привітання.

Посадка пройшла без сюрпризів. Вже за це можна було поставити дню плюсик. Я загнала корабель у свій сектор, заглушила двигуни і ще кілька секунд сиділа, дивлячись у панель приладів. Тиша після рейсу завжди тиснула сильніше за шум. У космосі ти хоча б зайнятий справою. А тут — просто ти і твої думки.

Вийшовши з корабля, я знайшла чергового техніка і попросила його розібратись з проблемою. Ремонт був дрібним, але неприємним. Навігаційний модуль знову поводився так, ніби ображався на життя: затримки відгуку, збої у розрахунках, якісь дивні мікропровали. Технік поколупався, поцокав язиком і сказав рівно те, що я й так знала.

— Ще політає. Але недовго.

— Добре, — відповіла я. — Прямо як я.

— Якщо не хочете неприємностей просто посеред космосу, краще пошукайте новий.

— Неприємності посеред космосу — мій улюблений вид розваг, — не втрималася від дурного жарту.

Технік тільки хмикнув у відповідь. Рахунок за обслуговування був таким же надихаючим, як і прибуток від рейсу. Я оплатила його без суперечок — сперечатися було лінь, та й сенсу нуль. Коли в тебе немає грошей, ти не обурюєшся. Ти просто платиш і йдеш далі.

Дім зустрів мене тишею. Маленька квартира у старому секторі, де вечорами пахло димом, нагрітим металом та чиїмись вечерями. Я скинула куртку, черевики залишила де попало і відкрила пляшку вина. Не тому що «ой, як мені погано», а тому що «нарешті можна не тримати себе в руках і розслабитись».

Я сіла біля вікна, витягла ноги і зробила перший ковток. Вино було звичайне, місцеве, без претензій. Як і моє життя, якщо чесно.

— Ну що, Морган, — пробурмотіла я собі під ніс. — Ще один рейс. Ще один майже прибуток. Ти просто бізнес-легенда.

Робота давила. Не небезпекою — до цього я давно звикла, а безглуздістю. Довгі маршрути, офіційні коридори, збори, податки, платні обходи. Ти ризикуєш, витрачаєш паливо, нерви та здоров’я, а в результаті рахуєш гроші так, ніби це не галактичні перевезення, а підробіток у вихідні. Іноді здавалося, що я літаю просто тому, що не вмію жити інакше.

Самотність завжди накривала ближче до вечора. Не гостро, не драматично — просто тихо сідала поруч і мовчала. Я звикла. Майже. Телефон ожив несподівано. Ім’я матері висвітилося на екрані, як завжди не вчасно. Я зітхнула і прийняла виклик.

— Я вдома, — сказала я раніше, ніж вона встигла спитати. — Все гаразд.

— Все гаразд — це як завжди? — голос у неї був буркотливий, але я знала: це турбота, просто в її фірмовій упаковці. — Знову за рейс отримала копійки?

— Все нормально, мамо.

— Ти так завжди кажеш. Морган, тобі давно час шукати нормальну роботу. А не тягати вантажі через всю галактику за копійки.

Я закотила очі, зробила ковток вина.

— Я нічого більше не вмію.

— Вмієш. Просто не хочеш. І ти знову п’єш після рейсу, так?

— Я п’ю після, — буркнула я. — Це важливо.

Ми обидві чудово пам’ятали, що сталося з маминим братом. Він багато пив, навіть під час рейсів. Автопілот за всім наглядає — говорив він. Але космос любить підкидати несподіванки. Аварія, з якою можна було розібратися в тверезому стані, в п’яному — призвела до його загибелі. Тому я ніколи не пила під час рейсу чи перед ним. Завжди після.

Мама ще щось говорила — про стабільність, про вік, про те, що я колись пожалкую. Я слухала краєм вуха, дивлячись у темне вікно, і відчувала, як втома повільно бере гору.

— Мені час спати. Добраніч, мамо. Передавай вітання татові, — сказала я різко і відключила зв’язок, не чекаючи відповіді.

Вино закінчилося швидше, ніж хотілося. Я допила залишок, поставила порожню пляшку на стіл і лягла в ліжко, навіть не переодягаючись. Стеля була знайома до кожної тріщини.

— Завтра, — пробурмотіла я. — Завтра я зі всім розберуся.

З цими словами я заплющила очі і провалилася в сон — важкий, глибокий, без снів. Бо вранці мені треба було вирішити, що робити з навігацією, грошима і життям, яке вперто не хотіло ставати простішим.