Глава 3. Відпочинок та подорожі

Втомлений і водночас зачарований, Ліан просто сів серед руїн і дозволив собі вдихнути свободу. Він торкнувся голограми, і на мить відчув, як світ навколо змінюється, підлаштовуючись під його наміри. Сидячи там, він усвідомив: тепер немає необхідності чекати кращих умов — він сам створює час і простір, де може відпочити, досліджувати або втрутитися у події.

Це був перший момент, коли Ліан відчув повну свободу — не втечу від життя, а можливість вибирати своє існування сам. І ця свобода, хоч і легка, була одночасно страшною: адже тепер кожен крок, кожне бажання мало значення, і світ чекав, щоб він вирішив, куди йти далі.

Ліан сидів на краю руїн, відчуваючи важкість тіла і розуму. Його руки звикли до наручів, і голограма, що простягалася перед ним, тепер була як карта всього можливого. Спершу він вирішив випробувати свободу Мапи, і зробив те, що раніше здавалось недосяжним: відправитися на курорти, які існували не в одному світі, а в декількох, щоб відчути життя з усією розкішшю і комфортом, не обмежений ні часом, ні ресурсами.

Першим став Синій Острів Морівії. Він матеріалізувався на білосніжному пляжі з прозорою бірюзовою водою. Пальми гойдалися від легкого вітру, а на горизонті сонце сідало, фарбуючи небо в рожеві і золоті відтінки. Ліан відчув, як його тіло повністю відновлюється — він плавав у морі, ловив рибу руками, купався у хвилях і навіть піднявся на вершину маленького вулкана на острові, щоб побачити панораму всього узбережжя. Він відчував, що світ реагує на його присутність: риба не тікала, птахи не відлітали, а вітер злегка шепотів у відповідь на його думки. Проте вже через кілька днів йому здалося, що море і сонце не дають йому того, що він шукає. Все було красиво, але порожньо.

Наступним пунктом став Люмінарний Курорт Серельт — місто, побудоване на плаваючих кристалах, де світло переливалося у всі кольори спектра. Там він прогулювався між кристалами, літав у повітрі без крил, і зупинявся на платформах, що висіли над безоднею. Ліан куштував страви, які змінювали смак залежно від настрою, слухав музику, що складалася сама під його думки, і спостерігав за мешканцями, які вітали його як давнього друга, хоча він ніколи раніше не бачив цих світів. Він відчував, що кожен момент тут створений для задоволення всіх бажань, але знову усвідомив, що це лише зовнішній комфорт. Йому ставало нудно, бо світ реагував лише на поверхню, а не на суть.

Після Серельта Ліан вирушив у Каньйони Вічного Вітру — величезні скельні утворення, де повітря постійно рухалося у вітрових тунелях, створюючи природні мелодії. Він літав серед ущелин, керуючи своїм тілом як птах, відчував кожен порив вітру, що піднімав його догори або відкидав у бік. Там він розумів фізичну свободу як ніколи раніше — його тіло було інструментом, а повітря — середовищем, де він міг бути ким завгодно. Та через кілька днів він помітив, що навіть найвищі пориви вітру не дають йому внутрішнього задоволення. Все знову здавалося поверхневим і безглуздим.

Потім він відвідав Сади Ліхтарного Світу — неймовірне місце, де рослини світяться вночі, а в повітрі літають сотні маленьких істот, що нагадували світлячків. Ліан блукав алеями, пробував різні магічні фрукти, які змінювали його емоції, слухав шепіт водоспадів із рідкісною музичною гармонією, відчував спокій і єдність із навколишнім середовищем. Тут йому здалося, що він близький до розуміння справжньої гармонії. Але через деякий час він усвідомив, що навіть тут він лише споглядач, а не учасник життя. Йому хотілося більшої глибини, ніж ідеальна краса і розкіш.

Нарешті Ліан перенісся до Пустельних Оазисів Сілуарі — світ суворий, гарячий і безжальний. Тут не було розкоші, ні затишку, ні веселощів. Він навчався виживати, пити воду з рідкісних джерел, ховатися від сонця у тіні каменів, спостерігати за тваринами і розуміти логіку пустелі. Тут він відчув, що фізичні випробування дарують сенс. Він міг бути ким завгодно: звіром, птахом, навіть духом, щоб вивчати середовище, і це давало реальну свободу — не лише відпочинок, а життя, де кожна дія мала вагу.

Але навіть у пустелі Ліан зрозумів, що постійні зміни світів, насичені враження і нові форми, втомили його. Він втомився від постійного руху, від нескінченної свободи. Йому хотілося просто стати на місці, відчути себе, розслабитися, не спостерігати і не втручатися, а дати собі час, щоб відпочити від відпочинку.

Так він і вирішив: тепер він не кинеся від одного світу до іншого, як зачарований, а дозволить собі спокійний момент усвідомлення. Він сів на краю руїн рідного світу, зняв наручі і відчув, як спокій проникає в кожен м’яз. Свобода залишилася, але тепер він знав: вона не в постійному пересуванні, а в можливості обирати коли і де бути. І це усвідомлення стало першим справжнім відпочинком, який він дозволив собі за все життя.