Глава 1. Ким Бути

Ліан Тарвін виріс звичайною дитиною на окраїні маленького міста, де все здавалося передбачуваним: вулиці, люди, будинки. Але він завжди відчував, що його тіло не повністю його власне, що є щось глибше, що прагне проявитися.

Перший випадок відкриття здібності стався випадково. Йому було десять років, і він ховався від гніву однолітків у старій занедбаній майстерні. Він відчув потужний порив — бажання бути сильним і непомітним водночас. І раптом його тіло змінилося: обличчя стало непізнаваним, руки витягнулися, тіло стало гнучким і спритним. Ліан зрозумів: він може стати тим, ким забажає, і тіло підкоряється його намірам, навіть не усвідомлюючи цього.

Було спекотне літнє ранку, і Ліан ховався у глиняних руїнах старого складу. Група дітей із сусіднього двору наздоганяла його, сміючись і погрожуючи. Він відчував страх, але водночас усвідомив: тіло більше не обмежує його.

Він зупинився, глибоко вдихнув і подумав: «Я хочу бути тим, кого вони не зможуть знайти». І сталося диво. Його руки і ноги зменшилися, обличчя спростилося до нейтральної маски, тіло стало легким і гнучким. Він перетворився на маленьку сіру мишку і прослизнув крізь вузькі щілини руїн. Діти кинулися в пошуки, не здогадуючись, що Ліан був зовсім поруч.

Але це був лише початок. Він піднявся на дах складу і відчув потребу швидко адаптуватися до сонця і вітру. Його шерсть змінилася на коротку і світлу, тіло стало стійким до спеки. Він зміг легко балансувати на вузьких кроквах, відчуваючи вітер і сонце як частину себе.

Тоді Ліан зрозумів ще одне: він не просто змінює форму — він змінює спосіб існування. Його тіло і розум підлаштовуються під будь-які умови, але його внутрішнє «я» залишається спостерігачем і вчителем. Він міг бути ким завгодно, і світ реагував на нього так, як він дозволяв.

Коли діти нарешті розчаровано пішли, Ліан повернувся до свого людського вигляду і сів на краю даху. Він усміхнувся сам собі: тепер він знав, що межі його тіла — лише ілюзія, і що справжня свобода починається там, де він сам вирішує, ким бути.