Біла ворона

Було дуже складно. Адже з’явилися такі навчальні предмети, про які я навіть ніколи не чула у школі. Я не розуміла, як історія КПРС або науковий комунізм допоможе мені бути вчителем мови та літератури. Це було просто неможливо охопити за короткий час так багато предметів. А ще треба було майже щодня ходити на тренування, не втрачати спортивної форми й бути готовою до змагань. Перші півроку я спала по 3-4 години, доки це не вплинуло на здоров’я. А іноді і взагалі не спала, коли мені знайома бібліотекар давала з читального залу на ніч книжку після закриття бібліотеки, і я мала її здати до відкриття. Таким чином я прочитала всього Шекспіра, Лопе де Вега. Я стала знервованою не лише від недосипань, а й від несправедливості, з якою я стикнулась. У мене постійно боліла голова. І ось я потрапила в лікувальний заклад на денний стаціонар. Голова боліла від перевантаження і невідповідності того, чого вчили мене батьки – справедливості, чесності, – і того, що я побачила і відчула в реальному житті. За рік я навчилася відсіювати непотрібне й зосереджуватися на головному.

Також у мене не зовсім складалися стосунки з одногрупниками. Вони постійно збиралися в курилці і щось обговорювали. Я не курила, а просто стояла з ними. Але завжди помічала, що я зайва, що при мені припиняли говорити якісь речі. Не могла збагнути – чому? Потім збагнула: я не курила, не відвідувала з ними кав’ярні – була білою вороною. Потрібно було якось виправляти це становище. Ще у школі мама мені говорила, що дівчина, яка курить, це дівчина легкої поведінки. Що правильна дівчина не повинна курити. Я вірила їй на слово, і тому, коли бачила дівчину, яка курить, відчувала до неї огиду. Але тут, у групі, я знала нормальних дівчат, які курили, які не дозволяли собі зайвих вольностей. Знала також і тих, хто не курив, але хто вів срамний спосіб життя, як на мене. І мамина наука терпіла крах. Попросила одну знайому, щоб навчила мене курити. Довго мені це не вдавалося. Але ж я наполеглива. Тепер на перервах я була дійсно своя. Це була перша найжахливіша помилка у моєму житті. Для мене це стало такою звичкою, що упродовж багатьох років я не можу позбутися її. Кілька разів кидала, одного разу навіть три роки витримала. Але потім знову починала. Своїм учням я завжди говорю про шкоду куріння, про наслідки, про можливі захворювання. Говорю, щоб не боялися бути білою вороною. А сама? Потяг пішов. І я постійно думаю, як його наздогнати. Колись, років через дванадцять після того, як я почала курити, мама дізналася про це. Вона почала дорікати мені.

— Мамо, твоя подруга курить. Вона легкої поведінки? Ні. Серйозна жінка, яку поважають. Чому ж ти мені говорила про несумісні речі? Не можна судити людину по тому, що вона курить чи ні.

Більше мама мені не дорікала.