Віднайти знаки

Ця ніч була особливою, сповненою таємниць і думок, у які я вперше поринула. І дуже багато запитань «чому?», на які немає відповіді. Сльози підкотилися до горла. Невже вінець життя – смерть? Невже людина народжується, щоб потім померти? Який сенс у цьому?

Колись я помру. Мене поховають. Хробаки за якийсь час знищать моє тіло. Я почала уявляти, як вони копирсаються в моєму тілі, а я нерухомо лежу і не можу цьому протистояти. І мене не буде. Я відчула, що горло боляче стиснулося, і сльози вже не могли втриматися навіть у моїх заплющених очах. А там, зверху, на Землі, так само буде сяяти сонечко, буде зігрівати своїм теплом кожну рослинку, тваринку, людей… Тільки не мене. Небо таке блакитне, всеосяжне, лагідне. Тільки не для мене. І так буде з кожною живою істотою. І навіть з неживою: речі теж старіють, руйнуються, зникають. Нічого постійного в цьому житті немає. Все змінюється. Старе щезає – з’являється нове. Але чому? Життя таке прекрасне! Невже не можна жити вічно? Земля така велика! Усім достатньо на ній місця!

Такі думки з’явилися в мене вперше, коли мені було 14 років. До того ж, з’явилися вони несподівано. Уночі. Мені так не хотілося колись померти, що я почала шукати причини, для чого на світ народжуються люди, для чого на світ народилася саме я. Тоді я зрозуміла, що у своєму житті саме я маю зробити щось таке, чого ніхто, окрім мене, не зможе зробити або до мене не робив. Напевне, хтось чекає від мене особливих дій. Але хто? І яких дій? Мені лише 14. Що я знаю? Що я можу? Нічого. Нічого, крім того, що ходжу до школи, добре навчаюсь, слухаюсь батьків.

Але ж це кожен робить у моєму віці.

Ні! Я все-таки віднайду сенс свого життя. Я все-таки залишу після себе добру пам’ять чи справу. Але як важко, навіть неможливо дізнатися про це зараз. Я буду багато читати, прислухатися до порухів свого серця, придивлятися до людей, цікавитися. Знайшла головне слово – цікавитися. Так, я буду цікавитися усім, що мене оточує. Адже моє оточення хтось створив. І хоча я не знаю усіх імен цих творців, але знаю, що мені комфортно й радісно жити в цих умовах. Тому я маю теж щось прекрасне створити, щоб залишити після себе слід. Я буду думати про це щодня. Я буду віднаходити якісь знаки, які будуть нагадувати про мої подальші дії.

Туга й сум, які зненацька заволоділи мною, почали здавати свої позиції. Я зрозуміла – це знак. Я на правильному шляху. Поволі свідомість почала розчинятися у прозорому мареві сну.

Зранку я прокинулася від сонячних промінчиків. Ура! Я жива! Дякую, сонце, небо, що знову вас бачу. Час збиратися до школи. У мене було таке відчуття, що саме сьогодні я отримаю інший знак, який підкаже, що саме мені потрібно робити далі.