Розділ 12 «Право розслабитися»

Аліна

Я спізнилася. І не тому, що вибирала подарунок чи довго добиралася. Ні. Я боролася з сумнівами. Перелякано дивилася на бежеву вечірню сукню і не наважувалася її одягнути. Мене страшенно манив звичний стиль, непримітний і зручний, але я хотіла зробити це заради подруги. Сьогодні її день, я давно збиралася її потішити своїм новим, точніше давно забутим виглядом.

Таксист не знаходить місця на паркувальному майданчику, тому зупиняє неподалік. Розраховуюся й виходжу. За адресою, яку надіслала Ліза, знаходиться клуб. Знову ця божевільня. Як же мені не хочеться туди заходити, але не маю часу, щоб стирчати на холоді й вмовляти себе. Ліза вже, мабуть, згадує мене не дуже гарними словами.

Сукня не зручна, хоча колись я її дуже любила. Не коротка, але має розріз спереду. Одне плече заховане під рукавом, а інше відкрите. А ще туфлі, в яких холодно. Колись я могла бігати на підборах, а зараз намагаюся йти рівно і ніде не перечепитися.

Всередині закладу на вуха одразу давить гучна сучасна музика. Багато людей, але штовханини немає. Є вільний простір, столики не стоять один біля одного. Мабуть, він недавно відкрився, бо усюди відчувається порядок. Біля столиків напівкруглі білі дивани. Є місця для великих та маленьких компаній.

Бачу своїх дівчат. Надягаю на обличчя усмішку й прямую до них. Ліза у короткій червоній сукні на тонких бретелях, Саша у стриманій сірій зі звабливим вирізом на спині. Обидві гарні та веселі. Як мені витримати цей вечір і не підкачати з усмішкою? Мене помічає Сашка, широко усміхається, викликаючи усмішку навзаєм. Вона штовхає Лізу і та миттю підскакує. Здивованими очима дивиться на мій прикид, а тоді накидається з обіймами.

— Алінко-о-о-о, — пищить на вухо. — Невже це ти? — відхиляється, щоб ще раз глянути на мене.

— Заради тебе, — усміхаюся. — Вітаю, — вручаю їй квіти і пакунок. — Лізо, — міцно притискаю її до себе, — нехай усе твоє добро повернеться в десятикратному розмірі. Будь щасливою і коханою. Ти цього заслуговуєш, як ніхто.

— Дякую, — цілує мене в щоку. — Що тут? — зазирає до пакунка й починає сміятися. — Він буде моїм коханим. Точно не зрадить, — не може спинитися. У пакунку іграшка для дорослих, схожа на ту, яку вона подарувала мені, ошелешивши по повній.

Вона показує подарунок Сашці, викликаючи її сміх. На столі закуски і шампанське. Поряд з ними дівчина з Лізиного села, з якою вона спілкується. Знайомимось. Мені наливають шампанське. Я сьогодні не приймала ліки, тому можу сміливо пити алкоголь. За кілька хвилин розслабляюся. У цьому закладі справді краще ніж у тому, куди ми з Лізою нещодавно ходили. Дівчата йдуть танцювати і я теж наважуюся. Все дивно і незвично. Я забула як це — бути розслабленою, не думати про роботу, присвятити час відпочинку.

— Алінко, — обіймає мене Саша, — ти така гарна сьогодні.

— А відчуваю себе голою, — зізнаюся чесно. Можна сказати, що я ховалася від оточення за чорним кольором одягу. Звикла. Так було зручно. Вихід зі своєї зони комфорту виявився дуже складним заняттям.

— Молодець, що наважилася. І волосся так гарно вклала, і макіяж красивий.

— Дякую, — киваю, не наважуючись розповісти про те, що цей макіяж я тричі збиралася стерти.

— Подивися, хто прийшов, — говорить Саша, привертаючи мою увагу до Лізи і…

— Пташник! — не стримую емоцій. — Вона його запросила?

— Я такого не чула. Зараз вона його тим букетом… — затамувавши подих, утрьох спостерігаємо, як вони вітаються.

Єгор обіймає Лізу, вручаючи букет, і цілує в щічку. Дивуємося, бо останній раз Ліза не дуже мило відгукувалася про нашого одногрупника. Веде його до столика й гукає нас. Він вітається, ми знову випиваємо всі разом. Гадала, що не вийде, але я відпустила надокучливі думки. Мені навіть стало весело поряд з дівчатами.

— Дівчата, а тут нічого, правда? — голосно питає Ліза. Говорити незручно, але така проблема існує у кожному клубі. Люди приходять розслабитися під музику, а не вести бесіди.

— Цілком нормально, — відповідає Саша.

— Краще ніж у минулому клубі, — з жахом згадую наш відпочинок.

— Мабуть, він розуміється на модних тенденціях у відпочинку, — нахиляється до мене.

— Хто саме? — переводжу погляд на Пташника, який відчуває себе не дуже комфортно.

— Як хто? — дивується. — Довжанський. Це ж його клуб.

— Що?! — виходить перелякано. — Лізо, — дивлюся по сторонах, — чому не сказала раніше? Чому саме сюди нас погукала?

— Ти хіба не знала?

— Ні, я не цікавлюся назвами клубів. Я взагалі ними не цікавлюся, — починаю дратуватися.

— Окрім роботи ні про що не говорите? — нахиляється ближче.

— Ні, ми не друзі. А ти нам нічого не хочеш розповісти? — натякаю на Єгора.

— Він дивно виглядає у клубі, правда? — сміється.

— Правда, мені аж шкода його, — Єгор такий серйозний, ніби зараз буде захищати когось у суді, а не відпочивати з келихом алкоголю.

— Та нехай, сам погодився прийти. Я його сюди не тягнула. Ходімо танцювати.

— Йди, я пізніше, — мій настрій впав.

Навіть уявити не могла, що це заклад Романа. Я взагалі забула про інформацію зі статті, бо не асоціюється він у мене з таким бізнесом. Надто серйозний, навіть агресивний. От для справи батька він цілком підходить. Сашка махає, гукаючи на танцмайданчик, але я лише усміхаюся, хитаючи головою. Від шампанського почала боліти голова. Поки Ліза тягне танцювати Єгора, вирішую втекти до вбиральні й трішки освіжитися.

Обходжу столики, прямуючи в інший кінець залу до виходу. Намагаюся згадати, коли мені було так само весело, як людям навколо. Згадується лише Юра, тільки поряд з ним я була веселою.

Серед чужих облич, ловлю знайоме. Напружившись, гальмую. Це дівчина Романа, вона була з ним у клубі і приходила до офісу, щоб розважитися на столі. Я чудово чула її слова, вона не намагалася говорити тихо.

Яскраво нафарбована, відверто одягнена, впевнена у собі. Звісно, це ж клуб її заможного хлопця. Його я помічаю через секунду. Зрозумівши, що застигла на одному місці, змушую себе рухатися назустріч. Тікати сенсу немає, він помітить мене. Так і знала, що цей відпочинок боком вилізе. Ще скаже, що я спеціально прийшла саме сюди. Серце реагує схвильовано, стукотить надто гучно. Ми наближаємося одне до одного. Роман у чорних джинсах і такого ж кольору сорочці. Шпиняв мене за траур, але сам є любителем темних кольорів.