Манич

Володимир Романович Мазан стояв на узбіччі траси, погляд його блукав горизонтом степу.

Завжди, повертаючись додому з поїздок у відрядження Манич любив зупинятися на кілька хвилин на трасі. За роки поїздок вони з водієм знали, де розташовуються дорогами дикі намети з гарячими обідами, вечерями.

Був романтичний шарм зупинитися на вільному місці, походити по наметах, вибрати порцію, керуючись ароматами приготованої сільської їжі, поїсти, сидячи за поспіхом збитим столиком на якомусь туристичному табуретці або взагалі на пеньку.

Після такої трапези Манич неспішно брів узбіччям, минаючи ці імпровізовані харчевні, милувався степовою далечиною. Водій проїжджав уперед і чекав на пасажира.

Але цього разу в очах Манича здвоїлося. Він намагався вдивитись у степову далечінь, а водночас побачив відображення обличчя. Бачення нікуди не зникало. Манич заплющив очі - тепер він виразно бачив тільки обличчя!

Водій покликав його через відчинене вікно. Манич заліз на заднє сидіння, пояснивши, що подрімає під час останньої ділянки шляху. Знову заплющив очі і почав вдивлятися.

Перед ним було обличчя молодого юнака. Смаглява шкіра, незвичайний відтінок. Попелястого кольору. На щоках темніє пушок, чорне волосся коротко і акуратно підстрижене. В очах здивування.

Інтерес викликала стінка, що відбиває обличчя. Відображення робила вода, що тече по відполірованій поверхні. Вода стікала ідеально рівно, не струменями.

Манич поступово приходив до тями від несподіванки. Почали з'являтися відчуття. То були чужі почуття. Почуття цього юнака.

Хлопчик був сильно збуджений і розгублений.

У поле зору потрапила жіноча постать. Жінка була закутана з ніг до голови у плащ. Видно було тільки очі і зап'ястя рук.

Жінка порушила парубка.

"Не знає, що робити," - промайнуло в голові Манича. - «Гей, трусимо старовиною!»

«Для початку, устань. Простягни ліву руку, долонею вгору. Це знак подяки за стрижку. Ого, вона простягла праву руку назустріч. Візьми її, потримай у своїй.

Іншою рукою дуже легко візьми за лікоть. Повільно притягни дівчину до себе.

А тепер найголовніше: треба потрапити лівою рукою на талію. У цьому балахоні вона не вгадується. Головне не потрапити надто низько. Тому руку треба покласти на бік, а не на спину.

І дівчина сама до тебе подалася назустріч. Подивися просто у вічі.

Наполегливо притискай її до себе. Обійми другою рукою.

Зроби вигляд, що зараз поцілуєш її в очі.»

-       Чекай, Гуме! Я до тебе прийду пізніше. – Манич почув незнайому мову, але через інтуіцію юнака сенс був зрозумилим.

Хлопець не міг пересилити себе і розімкнути обійми.

Дівчина м’яко розвила його руки і відійшла на крок.

-       Йди додому. – сказала вона.

-       Дякую за стрижку, - відповів Гум. – Я чекатиму.

В цю мить Манич розплющив очі. За вікном машини було темно, авто фари висвітлювали дорогу. На зустріч нікого не було, тому світло було дальнім. Дорога рухалась назустріч.

Але і очі дівчини накладались на зображення дороги. Манич інтуїтивно заблимав поперемінно очима. Виявилось, що зображення розділяються по очам. Він заплющив одне око. Зображення залишились накладеними. Він спробував сконцентруватися на одному зображені. Вийшло! Манич дивився в обличчя дівчини. Заплющив це око і відкрив друге, побачив дорогу.

«Треба заплющити одне око» - подумав він.

Гум, тим часом, від двоїння в очах почав натикатися на предмети, бажаючи вийти з печери. Але, раптом, в його голові з’явилося вміння: заплющити одне око, сконцентруватись, а потім другим можна роздивлятись.

Так, дивлячись одним оком Гум вибравсь на дорогу до дому. Пройшовши декілька метрів він розплющив друге око, щоб докладніше роздивитись новій фантом, але, виявилось, що двоїння зникло.

Двоїння зникло і в Манича. Він розмірковував, дивлячись на освітлену дорогу.

День був напружений: останній день відрядження. Вони – останні дні – завжди напружені. Здача виконаної роботи, документи, збір у дорогу додому. Авжеж, виїхали пізно. Перспектива добратися додому запізно завжди додає напруги.

Проте галюцинація, її суть, ніяк не укладалась в дух подій, які відбувалися у відрядженні.

Весь залишок дороги Манич перебував у згадуванні галюцінації.

Він почував, що до його особистості додалась ще одна.

Манича важко було чімось здивувати – за своє довге життя він багато дізнався.

Між тім авто підїхала до будинку Манича й зупинилось. Попрощавшись із водієм, Мазан поспішив до родини. Відрядження завжди були довгими, у кілька місць, і повернення завжди супроводжувалось радісною зустріччу.

Радісні обійма і чергови питання, як самопочуття, настрій, тощо, Манич спробував скоротити, бо час був пізний, а разом із дружиной його зустрічали молодши онуки. На вихідні вони частенько приїжджали до старих.

Дітям пора була засинати.

Проте, сам Манич виспався в дорозі. Тому, коли все стихло, він залишився на веранді сам і розміркувався.