Глава 4. Рятівник

Мене хитало і каламутило. Голова розколювалася на шматки, у горлі пересохло, щелепу звело від кляпа, руки затекли й мотузки натерли зап'ястя.

Спробувала підвестися й озирнутися. Судячи з усього, я була в морі. Від берега недалеко, бо чути чайок. Скільки я так провалялася, не знала. Як і не знала, який час доби. Івана поряд не було.
За моїми відчуттями минуло вже кілька годин. Мій колишній так і не з'явився. Хотілося пити й у туалет. І що далі тим більше.

- Віра! Віра! -Нарешті, я почала бити ногами по стіні або як це називається у яхти.

Почула кроки, потім відчинилися двері десь у районі моїх ніг.

- Зараз. Потерпи трошки, -намагався заспокоїти мене чи себе, не знаю.

Кляп нарешті вийнятий, руки розв'язані і я дуже обережно піднята на руки. "Все-таки ранок", - подумала я, коли ми вийшли на палубу.

Сонце сліпило очі. Я вже не соромлячись попросилася до туалету. І жахнулася побачивши себе у дзеркалі. На скроні світився синець, волосся в гніздо, макіяж розмазаний. Красуня ще та.

На мою заяву, що до лікарні не треба, не слухав. На мої протести після відвезти додому теж. І коли зайшов до моєї квартири й зачинив двері за собою, я вже промовчала. Не сказала нічого, коли він змусив лягти в ліжко, ліг поряд і сказав: "Полежу трохи, втомився",- і вирубався.

Телефон розривався, а господар спав і не чув. Я тихо винесла його із кімнати.

Михайло прокинувся, коли я вже зателефонувала Ніні й дізналася, що відбувалося. Про те, як приїхавши за мною, побачили порожню квартиру і двері навстіж, про те, як дзвонили в поліцію, про те, як Михайло приїхав і почав викликати якихось хлопців. Потім довго розмовляв зі слідчими, а Ніна билася в істериці та навіть Кеша не міг її заспокоїти. А їй не можна нервувати, вона на другому місяці. І як Михайло зібрався і їхав на зустріч з Іваном, який зажадав документи на компанію та купу грошей згори. І як засідку йому влаштували, як його в'язали та шукали мене.

Одним словом, Нінка була дуже рада, що в мене все гаразд, а я рада, що вона стане мамою.

Михайло вийшов заспаний. Під очима залягли кола, коротке волосся прим'ялося.

- Пахне дуже запашно. Чи буде для мене чашка? - Я налила ще гарячу каву і посунула йому.

Я дуже добре пам'ятала, яку він любив: чисту рабусту, міцну і без цукру. Зараз спостерігаючи, з яким задоволенням він п'є, зрозуміла, що він досі таку любить.

- Така, як варила твоя мама.
- Так, - більше мені сказати було нічого.

Коли кава була випита, ми довго дивилися один на одного, знайомилися заново, вивчали. Я розглядала його і згадувала, яким він був, що змінилося. Начебто й не було тих чотирнадцять років. Такий же красивий, ті ж сірі очі, тільки старші, впевненіше дивляться прямо, те саме волосся і сивих ще немає. У мами в цьому віці вже пробивалася сивина.

- Ти виросла красунею. Смішна кирпата дівчина з кісками. Ти не схожа на маму. - І уважно дивиться, наче хоче запам'ятати.
- Не схожа.
- Віро, дай мені шанс. Я не той пацан, яким я був. Зараз я точно знаю, чого хочу.
- І чого ти хочеш?
– Тебе.
- Нахабний, самовпевнений і самозакоханий придурок. -Розлютилася.
- Так, я такий, не заперечуватиму. І я дуже перед тобою винен. Все, що трапляється погане у твоїм житті, — через мене. Я хочу це виправити.
- Найгірше в моєму житті трапляється, коли ти не поряд.- І подивилася у вікно.

Море лагідно омиває ноги, сонечко з ранку ще не дуже пече. Я прокинулася дуже рано і вирішила прогулятися.

Дуже стиглий і солодкий фрукт Марго потік підборіддям і потім по грудях. Я пішла вздовж берега і насолоджувалася вранці, манго та щастям. Веселий настрій не залишав мене весь ранок. І те, що я забруднилася, мене не засмутило. Нахилилася зачерпнути води та вмитися і побачила, як до мене поспішає Мишко. Треба йому сказати, а втім... Настане час сам помітить.

Любі мої читачі!

Додавайте твір у бібліотеку і підписуйтесь на автора, щоб не пропустити найцікавіше)))

Дякую за ваші вподобайки і коментарі)