Глава 3. Новий знайомий

- Віруню, тобі потрібно обов'язково бути присутньою, - у Нінки заплітався язик,- там такий мужик ... ось тільки для тебе тримаю ... якби не Кеша ... ік ... ой ... ну ти зрозуміла ... ік. Та що таке? Ік...
- Зрозуміла, Ніно. Спасибі тобі велике. Але завтра я святкую виключно сама. Бувай, - чмокнула п'яну Ніну і заштовхала до Кеші в машину.
- Якщо передумаєш - дзвони,- озвався Кеша.

«Пощастило Нінці з Інокентієм», -думала у слід машини. Кеша запропонував підвезти, я відмовилася. Вирішила пройтися. Я тепер живу не так далеко від офісу, можна прогулятися. Що тепер часто роблю. Сьогодні ми засиділися. Був невеликий корпоративчик на честь восьмого березня. Завтра вихідний, зараз зайду до супермаркету візьму смаколиків.

- Віро! -Прокинулася від роздумів.

Він стояв біля машини, руки в кишені пальто.

- Я думала ми квити?
- Просто хотів дізнатися, як у тебе справи.

-Добре у мене все. Вибачте, я поспішаю. - І щоб мене не зупинили, швидко пішла в напрямку будинку.

Машина перерізала мені дорогу. Він вийшов і підійшов до мене.

- Я не розумію. Чесно! Що не так? Я тебе чимось образив? - Сам весь кипить і починає кричати.
- Чесно?
- Так, чорт забирай!
- Я Вас, Михайло Аркадійович Тихоренков,
ненавиджу. І, якби я знала, що там на смітнику в яру були Ви, ніколи б не допомогла. Пройшла б повз. - Ця далека мені людина була шокована і деморалізована.
- Що? - Майже шепоче.
- То! Ненавиджу! - Зриваюся в крик. - Як часто я уявляла, що мститиму. За маму, за моє нещасливе дитинство, проведене в глузуваннях та приниженнях у дитбудинку! За обіцянки, які ти, дядю Мишо, не дотримав. За манго, яким не пригостив.

Здалось мені те манго. Та чомусь саме про нього я згадала.

- Вірочка, -пошепки, а в очах впізнавання.
- Так це я. І я думаю, що ми квити і я більше ніколи не хочу Вас бачити.

Цього разу він не намагався наздогнати чи поговорити. Я віддалялася і відчувала просто погляд у спину. Зрозуміло, що людина шокована. І я раділа б, якби просто не хотіла все забути, і все не було б так сумно.

На столі стояв кошик із білими трояндами. Хотіла їх викинути, але стало шкода такої краси. Мені ніколи раніше не дарували такі квіти. Записка, що додається до букета, прочитана кілька разів і викинута. А квіти ні в чому не винні.

"Зі святом тебе, Віро! І пробач за все, якщо зможеш. Я винен перед вами з мамою. Я сповна за це поплатився, залишившись удівцем. Я втратив дружину і ненароджену дитину. Тоді мені було двадцять три. Твоя мама на дванадцять років за мене старша. Я був молодим і безвідповідальним. Я не виправдовуюсь. Я вчинив як покидьок. І мене не виправдовує молодість і вседозволеність. Вибач.
PS. Я тебе більше не потурбую. Будь щаслива."

Гірко. Але я планувала жити далі та жити щасливо. Тож вирішила вирушити на захід, на який мене звали Ніна з Кешою.

Моє життя непомітно змінилося. Я стала більш безпечною і почала насолоджуватися молодістю. Можливо, причиною стала зустріч із людиною, яка зруйнувала моє життя і я подивилася страхам у вічі. Можливо, маючи завдяки йому ж своє житло, я змогла розслабитися. А може й те, й інше. Але, хай там як, я стала трохи оптимістичнішою та життєрадіснішою. Тому сьогодні я буду красунею.

- Віруньчик, ти зірка! -Ніна була щиро рада за мене.

Сьогодні чудовий вечір. Я собі подобаюсь і мені подобається чоловік, з яким мене познайомили Кеша та Ніна. Він дуже уважний, з гарним почуттям гумору та чудово танцює. Мої щоки почервоніли й зараз дивлячись на себе в дзеркалі в вбиральні, можу відповісти Нінці, що так, я зірка.

- Дякую, Ніно, що мене витягли. Я давно так не відпочивала.
- Пішли вже, а то твій кавалер зачекався, мабуть. Нінка мало не підстрибувала від радості.
- Тільки мій? - Хіхікаю.
- І мій, - сміється Ніна і під наш спільний сміх ми повертаємось у зал до наших кавалерів.
- Що так розвеселило наших панночок? - Кеша з ніжною усмішкою глянув на Ніну і відсунув їй стілець.
- У нас же мають бути секрети. - Кокетує Ніна.

Я трошки соромлюся, але мені дуже подобається увага Івана. І проводжаючи мене, окрім гарячого поцілунку, ми домовляємося про зустріч на завтра.

Таксі спізнюється і я нервуюсь. Не люблю спізнюватися. Тим більше коли поспішаю не на побачення, а на ділову зустріч із партнерами Вані. Буде негарно, якщо я запізнюся. Підведу його. Вже весь асфальт витоптала під під'їздом, чекаючи.

З Ванюшкою у нас все серйозно. Ми вже понад місяць разом. І він натякає, що настав час з'їхатися. Я не впевнена, що хочу. Ще не встигла насолодитися вільним життям для себе у власній квартирі. І ділити з кимось житлоплощу не хочу. Поки що. Але Ваня мені дуже подобається. Довге каштанове волосся, зібране у хвіст на потилиці, карі очі з хитринкою, трохи кирпатий ніс. Він дуже милий, і мені з ним добре. І мене абсолютно не бентежить, що він на п'ятнадцять років старший за мене. Зате я за ним, як за кам'яною стіною. Мені дуже цього не вистачало у житті. Ми зустрічаємося не так, щоб часто. Ваня постійно працює. Він бізнесмен та досить заможний чоловік. І, може, варто обміркувати його пропозицію. Так ми будемо бачитися частіше.

Вже під'їжджала до ресторану, коли він подзвонив мені, переживав, що мене ще немає. Зустріч дуже важлива, з якимись закордонними клієнтами. Потрібно, щоб все було ідеально.

І я чесно намагалася, щоб все було ідеально. Навіть коли Іван представив мені свого партнера Михайла Тихоренкова, я посміхнулася і навіть видавила: "Дуже приємно". Його губи посміхнулися в привітній усмішці, а очі дивилися з викликом і нічого доброго не обіцяли, особливо Іванові. Але я знала, мій Ваня не зі слабодушних і зможе дати відсіч Тихоренкову.

Ваня залишився задоволений зустріччю, але до мене не зайшов. Сказав, що є ще справи. Я ніколи не питала і не наполягала. Це їхні чоловічі питання. Але я все одно його розпитаю пізніше про його партнера. Треба ж щоб знову перетнулися наші доріжки. Але тепер я не одна і є кому за мене заступитись.