Розділ VIII У петлі

Андрійко не до кінця усвідомив, що саме зараз відбулося — ну не такий він метикуватий, як Софія — але в серці знову запалилося тепло. Може це якраз той єдиний спосіб, який допоможе зарадити горю.

— Як це? Що за петля? — хлопчик не звертався до когось конкретно, лиш вдивлявся в обличчя дітей і дорослих.

— Це як в науковій фантастиці, — Марк, здається, теж допетрав, про що мова. — Закручуєш час у петлю і події повторюються по колу. Тоді їх змінити можна. Правда, я не дуже розумію, як ту петлю потім розв’язати.

Всі знову подивилися на Пана Темпуса. Все одно без його схвалення і допомоги нічого не буде.

— Тобі потрібно вибрати відрізок часу, який ми закрутимо в петлю. Тоді події в ній дійсно повторюватимуться по колу. Проте є декілька важливих правил, про які слід пам’ятати.

«Ну от, завжди є якесь «але»: подумав Андрійко. Всі слухали так уважно, що й не рухалися, навіть Зефірчик вгамувався. Темпус продовжив:

— В петлі не можна залишатися надто довго. Вона буде поволі затягуватися. З кожним новим витком події пришвидшуватимуться, доки їх зовсім не поглине хаос. Тоді минуле стане незворотнім. На нитці утвориться вузол. У вашому світі такі вузлики називають парадоксами.

Андрійко не розумів всього, що пояснював Храниетель. В голові лиш бриніла думка, що він нарешті виконає свою місію.

— Тобто ми маємо всього декілька спроб? — уточнила Софія?

— Так. І бажано, щоб вийшло з першого разу.

— То як це має бути? Як це взагалі відбувається? Телепортація якась, чи що воно таке? — Марк захоплено дивився на Темпуса.

— Коли нитка закрутиться, ви матимете можливість вплинути на вибрані події. А коли петля затягнеться, час просто піде в новому руслі. Тобто ваше життя продовжиться від тієї миті, яку ви виправите.

Пан Темпус дав кілька хвилин, щоб діти хоч трохи усвідомили, з чим мають справу.

— І тут для вас випливає друге правило, — продовжив він. — Не можна розповідати про те, що ви повернулися з майбутнього, присутнім у вашій петлі.

«Ніби нескладна умова»: подумав Андрійко

— А після закриття петлі ми будемо пам’ятати про все, що відбулося тут, у просторі часу? — запитала Софія.

— Так, ви знатимете все, що відбулося аж до сьогодні, до цієї миті.

На мить діти затихли. Переварити таку інформацію було б непросто навіть дорослим. Кожен боявся зізнатися, що не до кінця зрозумів процес, який описував Темпус. Проте ніхто й не думав відмовлятися від нової пригоди.

— Думаю, буде легше зрозуміти на практиці, — посміхнувся Хранитель і підняв нитку часу Ноктіс. — Ось, вам потрібно вибрати найбільш підходящий момент, у який хочете повернутися.

Пан Темпус підкинув напівпрозору нитку в повітря, і на ній, наче на фотоплівці, відобразилися всі події з життя Ноктіс.

— Треба період вибрати, де вона на Землю потрапила, — Андрійко перемотував «стрічку». — Ось, офіс Хранителів снів.

Вони з Софією гарячково переглядали події, поки Пан Темпус не передумав.

— Давай відразу після прибуття Ноктіс зі світу снів. Отут, під кубом, — шепотів до Софії хлопчик.

— Ні, надто рано. Треба вибрати відрізок, коли Пан Сон поборов брата. А то події можуть змінитися, і наш план не спрацює. Правда? — дівчинка глянула на Хранителя часу.

— Саме так, — кивнув він головою на знак згоди.

— Ось. Тоді за столом, коли за стіл сіли, щоб булькошторм і чай пити, — від згадки про чудо-напій хлопчик мимоволі облизався.

— Рано, — хитала головою Софія.

— Отут. Коли Ноктіс листа відкриває. Дивися!

Дівчинка показала пальцем на події, після яких все пішло шкереберть: коли послання Морока вдарило Ноктіс чорною іскрою прямо в серце.

— Думаєш, ми встигнемо листа з її рук вирвати?

— Ну, я точно не зможу. Не забувай, я на Землі ще та незграба. І ти надто далеко сидиш. А от він може відбити темну іскру.

Дівчинка поглянула на Зефірчика, а тоді знову на зображення.

— Поглянь лише! Зефірчик нюхає велику миску. Певно думає, що там лежать цукерки. Він підйшов найближче до Ноктіс.

— То й що? — Андрійко не розумів, до чого тут цукерки і порося.

— Миска срібна. Вона здатна затулити Ноктіс від темної іскри, як щит.

— Таке можливо? — хлопчик подивився на Пана Темпуса.

— Все можливо, — він ухилився від прямої відповіді.

— Зефірчику, дивися. Треба, щоб ти цю миску вище підкинув, коли ми знов опинимося в офісі Хранителів снів. От сюди, попереду Ноктіс. Зможеш?

Порося стрибало і квікало, ніби казало: «Хіба ви в мені сумніваєтеся? Я й не таке можу. Особливо, якщо передбачена винагорода».

— Тоді вирішено? — дівчинка дивилася то на Хранителя часу, то на Андрійка. Все ж таки, остаточне слово за її другом.

Чесно кажучи, хлопчик був геть не в захваті, що доводиться довірити таку важливу місію поросяті. Ну де таке видано, щоб він поклався на того пожирача солодощів! Але Андрійко подумав, що в разі чого просто кинеться на Ноктіс і зіштовхне її зі стільця. Він отримав реальний шанс повернути подругу. Іншого може не бути.