Розділ VI Жорна часу

У Крисаневій майстерні повітря загустіло від напруги. Здавалося, що й сам господар зараз заіскриться — так вже йому хотілося знову зарядити ключа до жорен часу. Спочатку над майстром висіла вся чесна компанія, намагаючись спостерігати за його діями. А тоді він виставив усіх за двері. Менше народу — більше спокою.

Драпацький й сам згорав від нетерплячки: ще зовсім трошки, і можна буде вимагати від дітей виконати свою частину угоди. Сам не вірив, що все сталося майже без заминок. А ті малі не такі вже й простачки, як він думав. Тільки не зірвалося би все в останню мить…

— Як же круто було! А вам завжди так вдається? Ну, ваші сни завжди такі… ем… ну.. такі, — Марк не міг підібрати відповідного слова?

— Реальні? Усвідомлені? — ледь усміхнулася Софія.

— Ага!

— Ну, не завжди. То завдяки йому, — дівчинка кивнула на Андрійка, який підглядав у замкову шпарину за Крисанем.

Мандрівник навіть не приховував свого хвилювання. Ще трошки — і в нього буде ключ! А тоді до жорен часу, і все. Справу зроблено.

В майстерні грюкало і стукало. Час від часу з вікон лилося сліпуче світло. Тоді на мить наступала тиша. А далі знов повторювалися гучні звуки.

— Ну чого він так довго, — Андрійко ходив туди-сюди, не контролюючи свого хвилювання.

Здавалося, вони прочекали цілу вічність. Аж тут двері відчинилися, випускаючи зсередини запах пилу та гару. На порозі стояв задоволений Крисань. В його руці виблискував ключ. Тільки тепер метал переливався відтінками жовтого і золотого.

— Чого так довго? — буркнув до нього Драпацький.

— Бо зайнятий був, — хихотів господар.

Діти помітили, що в іншій руці Крисань тримав ще щось. Якусь яскраву кулю.

— Що це? — заворожено дивилася Софія.

— Так, дрібничка одна, — одночасно ніяковів та пишався собою Крисань.

— Та невже для Секунди змайстрував?! — зареготав Драпацький.

— Для кого?

— Що змайстрував? — не розуміли діти.

— Та для Секунди, помічниці Темпусової цяцьки вічно робить, — все ще сміявся провідник, поки його друг червонів від сорому. — Нравиця вона йому.

— Багато ти тямиш, — скривив носа Крисань. — То я перепроситися хочу. За старий ключ.

— До речі, про ключ. Давай сюди, — витягнув руку Драпацький.

Проте господар не поспішав віддавати йому перемикач жорен часу. Обійдеться! Крисань простягнув ключа Андрійкові.

— Він працюватиме? — хлопчик міцно вхопив подарунок.

— Ну аякже! Чи ж я не майстер своєї справи! — Крисань хотів здаватися впевненим, проте в його голосі прозвучали нотки сумніву.

— То що ви таке там зробили? — Софія підійшла ближче, щоб роздивитися блискучу кулю.

Крисань легенько підкинув сферу. Вона засяяла ще більше. Всередині світився маленький пісочний годинник. Як тільки нижня частина наповнювалася, він самостійно перевертався. Кожна піщинка переливалася ніжним світлом. Крисань легенько доторкнувся до кулі, і залунала приємна музика.

— Гарно! — Софіїне обличчя випромінювало захоплення.

— Правда? — щоки Крисаня знову покрилися рум’янцем. — То може ти передаси ото Секунді…

— Альо! — перервав розмову Драпацький. — Народ, щось не про те ми говоримо. Такс, ключа я допоміг роздобути, то прошу дуже тепер і вашу частину угоди виконати!

— Яку частину? — Марк дивився то на провідника, то на Андрійка, які стояли навпроти і спопеляли один одного поглядом.

— А то вже ні! — потряс своїм рюкзаком мандрівник. — Не так ми домовлялися! Ви нас мали до жорен часу провести. Щось я їх тут не бачу.

— Та що там до них іти, — відмахнувся Драпацький. — Он, ступаєш за нитками, а вони всі до жорен тягнуться.

— Ну, якщо це так легко, то вже проведіть нас, — Андрійко говорив твердо, проте все всередині стискалося від хвилювання.

— Та ну, малий, та то так довго пиляти до них треба, — бравада Драпацького випарувалася, і він почав клянчити, мов дитина.

— Угода є угода. Самі так сказали! — Андрійко відійшов убік, скинув рюкзак і заховав туди ключа.

Хоч провідник завів їх так далеко, все одно хлопчик довіряв йому не до кінця. Але чолов’яга подибав за мандрівником, продовжуючи канючити про своє.

— Як ви з паном Драпацьким познайомилися? — запитала Софія у Крисаня.

— Та, він ще та пролаза. Підторговує всім чим може. Драпацький і маму рідну продасть за вигідною ціною! — засміявся господар. — Якщо треба щось рідкісне урвати, то він дістане.

Софія задумалася. Треба бути пильною. Андрійко в передчутті повернення Ноктіс, аби не обдурив його новий знайомий.

— То що, йдемо чи ні? — крикнув Марк до Андрійка. Проте за мить його очі засяяли від здогадки. — А може краще полетимо? Якщо до жорен далеко.

Хлопець показав рукою на чудернацький апарат Крисаня. Андрійко з Драпацьким перестали сперечатися і глянули на пристрій. Навіть Зефірчик завмер і рохнув від такої ідеї.