Казка "Мандрівник і Джерело"

#казкидляЗлати
КАЗКА ПРО ДЖЕРЕЛО І МАНДРІВНИКА (перша моя власна казка для дорослих)

На одній галявині було два джерела. Перше Джерело виблискувало своєю красою, граючи своїми кришталевими водами. Друге Джерело ховалось у затінку пишного Дерева і мирно насолоджувалось красою природи. Якось зайшла розмова між ними про те, що вони б хотіли. 
Перше Джерело сказало : 
- Я хочу, щоб моїми водами захоплювались. Оцінили, яку животворчу силу вони дають. Я хочу, щоб прийшов мандрівник і закохався в мої води. 
- А що ти хочеш взамін? – запитало Друге Джерело. 
- Взамін? – здивувалось Перше. І засміялось. – Він буде любити мене. Він не зможе без мене жити. Я втамую його спрагу. 
- Зрозуміло. Це все отримає мандрівник. - сказало друге. – Але, що отримаєш ти? 
- Я? Яке ж ти дурненьке. Я отримаю любов, повагу, він не зможе без мене жити. – зверхньо відповіло Перше Джерело. 
І сталось так, що одного разу проходив по цій галявині Перший Мандрівник. Його мучила спрага. І він побачив спочатку Друге Джерело. Підійшов до нього і вже хотів напитись, як мовило Джерело: 
- Ти хочеш напитись моєї води. Ти хочеш втамувати свою спрагу. А що ти готовий дати мені взамін? 
- Я? – засміявся Мандрівник. – Я просто хочу напитись води і нічого більше. Я не готовий нічого робити для тебе. 
- Тоді йди геть. – сказало Друге Джерело. 
Мандрівник зверхньо глянув на Джерело і злісно мовив: 
- Та що ти собі думаєш? За кого ти себе маєш? Твоя вода не виблискує на сонці і напевно вона гірка і несмачна. – І хотів уже грубо потоптатись по чистій воді, як на захист стало Дерево, в тіні якого жила вода. 
Перший Мандрівник огризнувся, щось собі ще пробурмотів під ніс і пішов далі. Його охоплювала злість і мучила спрага. І тут він побачив Перше Джерело. Воно уже виблискувало своїми водами і дзвінким голосочком запрошувало його попити води і втамувати свою спрагу. Воно нічого не вимагало і не просило. Воно просто хотіло, щоб Мандрівник напився його води. І він пив і пив, аж поки не наситився. Перше Джерело тішилось . Воно думало, що воно потрібне і важливе, що його цінують і люблять. І ще більше хотілось дати Мандрівнику. І так продовжувалось із дня в день. Коли Мандрівникові хотілось пити, він просто приходив до Джерела і пив його воду. І йшов геть. Нічого не даючи взамін. 
Одного разу на галявину прийшов Другий Мандрівник. Він теж хотів пити і шукав джерело, яке зможе втамувати його спрагу. Побачив Перше Джерело. Підійшов до нього і сказав: 
- Я шукаю джерело, яке втамує мою спрагу. Взамін я буду берегти тебе і очищати твої води від мулу. Я розширю твої границі, щоб ти стало більшим і повноводнішим, щоб ти більше сяяло на сонці. 
Перше Джерело засміялось і зверхньо глянуло на Другого Мандрівника: 
- У мене вже є Мандрівник, кого я напуваю. Мені не потрібно нічого від тебе. Йди геть. 
І Другий Мандрівник пішов далі. Він не тримав злості на Перше Джерело. Адже розумів, що кожен має право вибору. І тут побачив тінь широкого Дерева , а під ним Друге Джерело. З повагою підійшов. Запитав чи можна тут перепочити. Дерево погодилось. Оскільки, пити йому все ще хотілось, свою пропозицію він озвучив і Другому Джерелу: 
- Я шукаю джерело, яке втамує мою спрагу. Взамін я буду берегти тебе і очищати твої води від мулу. Я розширю твої границі, щоб ти стало більшим і повноводнішим, щоб ти більше сяяло на сонці. 
Джерело погодилось. І з того розпочалась їхня дружба. Мандрівник приходив, втамовував свою спрагу і кожного разу дбав про Джерело. Воно ставало все гарнішим і гарнішим. Його вода давала Мандрівникові все більше і більше сил. Він радів, що може давати щось взамін за таку смачну воду. Його розпирала гордість за своє Джерело. Адже, воно здавалось йому кожного разу все кращим і кращим. І він знав, що це його заслуга. 
Між Першим Джерелом і Першим Мандрівником теж продовжувалось спілкування. Перше Джерело похвалилось, що його вода така смачна, що її хотів попити і Другий Мандрівник. Це обурило Першого Мандрівника. Адже він вважав це джерело своїм. І ніхто крім нього не мав права пити цю воду. Він прикопав Джерело землею, щоб вода ледве текла. І радів і гордився тим, який він винахідливий. Джерело спочатку плакало . Воно бачило, що вже не є таким гарним. Води у ньому поменшало, тай смак уже не той. Але воно заспокоїло себе. Оскільки, Мандрівник прикопав його, значить боїться втратити, а значить любить. І Джерело далі продовжувало тішитись, коли Мандрівник приходив пити його воду. 
Минали роки. Друге Джерело ставало все більш повноводнішим і все більше тішило Другого Мандрівника. 
Перше Джерело пересихало, воно не мало сил нести свої води, не те, щоб напувати когось. Перший Мандрівник злився. Пити йому хотілось і далі. Але та вода, яку він пив була гірка. Він звинувачував Джерело, що воно нікчемне і негарне, і тільки він може пити таку несмачну воду. А Джерело і справді з тим погоджувалось і тішилось, що Мандрівник, ще приходить до нього. Але вода ставала щоразу більш гірка – невиплакані сльози і жаль за своєю колишньою красою. Джерелу стало байдуже, що з ним буде далі. І одного разу вода перетворилась на отруту. Воно зрозуміло, що у всьому винний Мандрівник. Зібравши останні сили, воно наповнило себе, аби напоїти останній раз. А Мандрівник зрадівши, що води побільшало, жадібно пив смертоносну отруту, аж поки не помер. І Перше Джерело відчуло полегшення. Але води його були отруєні. І ця отрута вбила і Джерело. 
А все могло бути по іншому. Достатньо Першому Джерелу було згадати, що вода має властивість очищати себе сама і навіть отруту перетворити в цілющі ліки. Достатньо Першому Мандрівнику було згадати, що якщо ти хочеш постійно щось отримувати – взамін потрібно постійно щось давати. 
А Друге Джерело і Другий Мандрівник продовжують свою дружбу. Йдуть роки, але Мандрівник не вмирає. Адже він п`є живу воду, яка стає що разу смачнішою.