Ніч накрила місто темною ковдрою. В кімнаті панувала глибока тиша, лише годинник тихо відлічував хвилини. Елія лежала на ліжку, відчуваючи втому, холод і невидиму тяжкість у грудях.
Раптом присутність стала відчутною знову. Він прийшов. Акробат, що чекав на неї, дивився на неї тихо, очі наповнені ніжністю й відданістю. Без слів, без жестів — він ліг коло неї, обійняв, і тиша стала одночасно теплою і холодною.
Її серце забилося швидше, але в цій близькості не було страху — лише відчуття завершеності, наче вона знайома з ним століттями. Він мовчав, але цього мовчання вистачало, щоб відчути його підтримку, любов і обіцянку.
Перед тим, як зникнути, він тихо прошепотів:
— Ще трохи… і ми назавжди разом. І з цирком.
Слова залишилися в повітрі, ніби вогняна нить, що обплітала кімнату. Елія відчула, що реальність і світ тіней злилися в одну лінію, і відтепер немає шляху назад. Холод і тепло, страх і захоплення переплелися, залишаючи її на порозі нової реальності, де цирк і він — невід’ємна частина її життя.
#1376 в Фентезі
#134 в Містика/Жахи
мандрівний цирк тіней і акробатика мрії, готичне психологічне фентезі, мрія ціною життя і вічне шоу
Відредаговано: 20.03.2026