Частина 24

Попри ліки, стан Елії не покращувався. Холод у тілі лише посилювався, ніби зсередини тягнув її до іншого світу, а розум вперто відмовлявся приймати реальність. Кожна спроба дихати глибоко, випити чи навіть рухатися давалася з величезною працею.
Коли день почав згасати, тихо постукали у двері. Це була Сафо. Елія ледве підняла голову, і в її погляді відбилася легка надія, змішана зі страхом. Сафо зайшла, не промовивши ні слова, несучи просту турботу — але її очі були дивними: сумні, тихі, мов вона прощалася з кимось назавжди.
Вона сіла поруч, спокійно, без поспіху. Лише поглядом торкнулася Елії, і в цьому мовчанні було все: прихований жах, ніжність, турбота, страх і співчуття. Кожен жест Сафо, кожен її тихий подих пронизував свідомість Елії.
— Я… просто хотіла бути поруч, — тихо промовила Сафо. — Бо не знаю, що ще можу зробити.
Слова звучали як прощання. Елія відчула, як близькість і довіра змішуються зі страхом: ніби відтепер залишаються лише хвилини, і навіть ті, хто любить її, можуть піти, залишивши наодинці з холодом і тінями, що пронизують тіло.
Кімната занурилася у тишу. Лише легке дихання і відчуття того, що межа між світом живих і світом цирку стає дедалі тоншою, майже прозорою. Елія розуміла: вона на порозі чогось нового, небезпечного і незворотного. І навіть ті, хто поруч, можуть залишитися лише спостерігачами цього перетворення.