Частина 21

Вночі кімната була тихою. Лише легкий вітер грався з порожніми шторами, а слабке світло місяця лягало на підлогу холодними смугами. Елія лежала, намагаючись заснути, але думки про цирк, сон і посилку не давали спокою.
Раптом повітря наче змінилося. Вона відчула присутність — теплу й водночас холодну. Хтось стояв біля її ліжка, і серце забилося швидше. Перед очима винив образ чоловіка: акробата, який чекає свою партнерку, його погляд був сповнений ніжності й тихої любові.
— Я вдячний долі, — промовив він тихо, ніби лише для неї, — що я знайшов тебе.
Слова проникли в Елію, мов хвилі холодної води, що одночасно огортають і пробуджують.
— Мені боляче було спостерігати, — продовжував він, — бачити тебе заплакану, зламану через відмови. Я бачив твої виступи на кастингах… вони неймовірні. Я хотів підійти і підтримати, але не міг. І мене це гризе зсередини.
Елія відчула, як холод і тепло одночасно проходять через тіло. Його присутність була реальна і водночас нереальна, немов він жив у її снах і власному світі одночасно. Вона не могла рухатися — лише слухала, як слова пробираються крізь страх і сум, наче тонка нитка, що пов’язує їх обох.
Він дивився на неї з глибокою відданістю, з любов’ю, яку неможливо сплутати ні з чим. І хоча вона ще не могла торкнутися його, відчуття його уваги, розуміння і підтримки проникало прямо в серце, залишаючи слід, який ніколи не зникне.