Частина 16

Робочий день повільно тягнувся. Елія стояла за стійкою, приймаючи замовлення, але думки її постійно поверталися до сну, до дивного цирку, до холодних поглядів і полум’яних стріл. Вона краєм ока спостерігала за людьми, але вони здавалися далекими, чужими, мов тіні на арені, яку вона бачила вночі.
Напарник, Сафо, була тією самою офіціанткою, що працювала поруч з нею вже кілька років. Елія глибоко вдихнула і запитала тихо:
— Ти коли-небудь чула про цирк, який… з’являється у місті тільки вночі?
Сафо лише підняла брови і здивовано подивилася, але потім її погляд став серйозним, майже суворим.
— Легенду? — промовила вона тихо. — Лише послухай.
Вона нахилилася ближче, і її голос став шепотом:
— Тут, у Дюсоленді, понад триста років тому був справжній цирк. Мандрівний, темний, загадковий. Але людям він не сподобався. Кажуть, вони боялися нічних вистав, дивних артистів, страшної краси і небезпеки, що йшла з кожного номера. Місцеві називали його «цирком тіней».
— Що сталося з артистами? — запитала Елія, відчуваючи, як холод пробирає спину.
— Їх спалили разом з куполом, — тихо відповіла Сафо. — А тих, хто вижив — артистів і диких тварин, вночі вбили. Поховали на старому кладовищі за містом, куди місцеві не ходять навіть у світлий день. Кажуть, їхні душі не спокійні. Вони блукають, чекають, поки хтось наважиться стати частиною їхнього світу.
Вона підвела руку, ніби показуючи невидиму межу між кафе і темрявою:
— І час від часу, — продовжила Сафо, — приходять ті, кого вони обирають. Маленькі акробати, сміливі танцівники, нові учасники. Але далеко не всі встигають. І місцеві кажуть, що вони шукають… ту, хто могла б відродитися. Ту, хто з’явиться знову, з новим життям.
Очі Сафо блищали від невидимого жаху.
— Вони кажуть, що це як помста і випробування одночасно. Якщо хтось порушить межу кладовища або стане занадто цікавим, — її голос опустився до шепоту, — цирк знайде його. І ніколи не відпустить.
Елія відчула, як холод з арени сну сполучився з цією легендою. Вона мовчала, відчуваючи, що її серце б’ється в ритмі старого цирку, а таємниця, яка з’явилася на її талії, стає частиною цього страшного спадку.
Сафо кивнула і відвернулася, ніби навіть слова могли викликати небезпеку.
— І пам’ятай, — додала вона тихо, — ніхто з місцевих не наважується повертатися на кладовище. Ті, хто бачив цирк у нічних легендах, кажуть, що він чекає на нову учасницю. Можливо, це ти.