Частина 16

 Робочий день тягнувся повільно. Елія стояла за стійкою, приймаючи замовлення, але думки постійно поверталися до сну — до дивного цирку, до холодних поглядів і полум’яних стріл. Люди навколо здавалися далекими, чужими, мов тіні на арені, яку вона бачила вночі.
Її напарниця, Сафо, працювала поруч уже кілька років. Елія глибоко вдихнула і тихо запитала:
— Ти коли-небудь чула про цирк, який… з’являється у місті тільки вночі?
Сафо підняла брови, здивовано подивилася, а потім погляд став серйозним, майже суворим.
— Легенду? — промовила вона тихо. — Слухай.
Вона нахилилася ближче, і голос став шепотом:
— Тут, у Дюсоленді, понад триста років тому був справжній цирк. Мандрівний, темний, загадковий. Але людям він не сподобався. Кажуть, вони боялися нічних вистав, дивних артистів, страшної краси і небезпеки, що виходила з кожного номера. Місцеві називали його «цирком тіней».
— Що сталося з артистами? — запитала Елія, відчуваючи холод, що пробирав спину.
— Їх спалили разом з куполом, — тихо відповіла Сафо. — А тих, хто вижив — артистів і диких тварин, — вночі вбили. Поховали на старому кладовищі за містом, куди місцеві не ходять навіть удень. Кажуть, їхні душі не спокійні. Блукають, чекають, поки хтось наважиться стати частиною їхнього світу.
Вона підвела руку, ніби показуючи невидиму межу між кафе і темрявою:
— І час від часу, — продовжила Сафо, — приходять ті, кого вони обирають. Маленькі акробати, сміливі танцівники, нові учасники. Але далеко не всі встигають. Місцеві кажуть, що вони шукають… ту, хто могла б відродитися. Ту, хто з’явиться знову, з новим життям.
Очі Сафо блищали від невидимого жаху.
— Кажуть, це як помста і випробування одночасно. Якщо хтось порушить межу кладовища або стане занадто цікавим, — голос опустився до шепоту, — цирк знайде його. І ніколи не відпустить.
Елія відчула, як холод арени зі сну зливається з цією легендою. Вона мовчала, серце билося в ритмі старого цирку, а таємниця на талії ставала частиною цього страшного спадку.
Сафо кивнула і відвернулася, ніби навіть слова могли викликати небезпеку.
— І пам’ятай, — додала вона тихо, — ніхто з місцевих не наважується повертатися на кладовище. Ті, хто бачив цирк у нічних легендах, кажуть, що він чекає на нову учасницю. Можливо, це ти.