Пролог

Дюсоленд не з’являється на картах.
Його не шукають — його знаходять. І зазвичай тоді, коли вже пізно повертатися назад.
Вдень він здається звичайним. Сірі будинки, вузькі вулиці, вікна, що дивляться в нікуди. Люди тут ходять повільно, говорять тихо і ніколи не затримують погляд довше, ніж потрібно.
Але вночі місто змінюється.Не різко.Не помітно.
Наче хтось обережно зсуває реальність убік.
Спочатку зникають звуки,а потім — вітер.
Потім — відчуття, що ти тут один.
І саме тоді з’являється музика-тиха і розтягнута.
Ніби стара платівка, яку крутять у порожній кімнаті і ніхто не знає, звідки вона та не хоче знати.
У Дюсоленді є правило, якого ніхто не записував, але всі дотримуються:
не йди на звук,бо якщо ти підеш —місто більше не зможе тебе захистити.Того вечора музика звучала інакше.Вона була ближче.Елія стояла біля вікна і не одразу зрозуміла, що щось не так. Світло ліхтаря падало під дивним кутом, ніби вулиця змінила форму. Тіні стали довшими, густішими, майже живими.
І музика…вона ніби кликала.Не голосно,а впевнено.
Елія не пам’ятала, як взяла пальто та  відчинила двері,лише те, що холод нічного повітря був надто реальним і вулиця була порожня абсолютно.
Музика вела її між будинками, далі від світла, туди, де Дюсоленд закінчувався… або починався.
І там вона його побачила-Цирк.
Він стояв так, ніби завжди був тут. Великий, темний, з важкими полотнами, що ледве ворушилися без вітру. Ліхтарі світили тьмяно, наче не хотіли, щоб їх помітили.
Над входом не було назви,лише символ — щось схоже на усмішку, розтягнуту занадто широко.
Елія зробила крок ближче,тільки тоді зрозуміла, що вона не одна.
Перед входом стояли людидесятки.
Мовчазні та нерухомі. З квитками в руках.
Ніхто не розмовляв,ніхто не дивився один на одного,лише всі дивилися вперед,наче чекали або згадували.
Елія опустила погляд у  її руці теж був квиток,але вона не пам’ятала, як він там опинився.Він був чорний з тонкими золотими літерами.
Вона довго не наважувалась прочитати,а коли все ж прочитала —відчула, як щось всередині стискається.
“Мандрівний цирк тіней
вітає нового артиста.”
Десь поруч скрипнули двері.
Повільно.
Наче їх відкривали не руками  імузика стала голоснішою.Елія підняла голову.
І вперше відчула, що це не вона дивиться на цирк.
Це цирк дивиться на неї.