Розділ 28.1. Даррен. Повернення.

Розділ починається з повернення Даррена до рідного світу.

Даррен Алістон, принц Сарнії.

Яскравий спалах засліпив. Але цього разу перенесення пройшло швидше. Коли ноги знову ступили на тверду поверхню, навіть дихати стало легше. Фредерік не помилився, у магічному світі я відразу відчув різницю, по тілу потекла сила, якої мені не вистачало весь цей час.

Інстинктивно я сів, дозволяючи очам звикнути до темряви, яка мене оточувала. Я не бачив Фредеріка, тільки чув його важкий подих неподалік. Після кількох місяців у світі Ешлі, тиша Сарнії здавалася приголомшливою, ні сирен, ні гулу проїжджаючих машин.

Повітря було незвично легким, я б навіть сказав смачним. Я просто сидів і дихав на повні груди, навіть не думав, що контраст буде настільки відчутним.

"Ти як, Ваша Високість?" - пролунав хрипкий голос графа.

"Назад легше, ніж туди," - відповів я чомусь низьким голосом.

“Воно завжди так, грань прорвати складніше, проте перехід переноситься легше. Вітаю з поверненням, принце.” - мене поплескали по плечу, схоже Фредерік вже остаточно прийшов до тями.

“Було б з чим, знаєте, не через ностальгію за рідним світом я повернувся сюди”. — Я розплющив очі й озирнувся. Навпроти з'явилася простягнута рука графа.

“Знаю, Ешлі хороша дівчинка, але тут їй не місце, сам розумієш. Занадто волелюбна та відкрита. Придворні піраньї швидко обгризуть її до кісток.” - пробасив Фредерік, допомагаючи мені встати.

“Я знаю, я вже навчений гірким досвідом. Інакше без неї не пішов би. Де ми?” - я вирішив змінити тему. Від думки, що я більше не побачу свій скарб, всередині все стиснулося, навіть повітря здавалося рідкою лавою.

“Кілька годин пішого ходу до палацу. Я не ризикував, незрозуміло, як вас там зустрінуть. Ми думаємо, що прийшли рятувати королівство, але зважаючи на те, що я встиг дізнатися, цього хочуть не всі. Дехто зітхнув із полегшенням, що ти зник у іншому світі і тепер Сарнія стала тортом на банкеті інших королівств. Легко не буде, як я й казав. Сподіваюся, ти не давав дівчинці необачних обіцянок, Даррен.” - ми пішли в напрямку, куди вказав Фредерік.

“Не встиг, але Ешлі знайшла обручку, довелося викручуватися. Ти сам знаєш, що трапилося б, якби все сталося на місяць пізніше, я опинився б у дуже неоднозначній ситуації,” - сказав я, розуміючи, як все могло обернутись.

“Знаю, тому й запитав. Імовірність того, що ви повернетеся, надзвичайно мала. Якби ти встиг довести те, що запланував, до кінця малою кров'ю ми не обійшлися б. Дівчина по плачеться в спідницю подрузі і зможе жити далі. І ви зробите те, що повинні. Я з дитинства бачив те, що не хотів помічати твій батько, ти будеш кращим королем, ніж зарозумілий Ерік. Хоч він і уявив себе твоїм рятівником, але він завжди був занадто залежний від думки короля і навіть герцога,” - сказав Фредерік.

Я застогнав, - "Штайн, мені ще належить зустріч з цим змієм і його пустоголовим дівчиськом."

“Ох як Ви заспівали, Ваша Високість. А чи не ти бігав за цією пустоголовою кілька років, чим виводив із себе і герцога, і короля. Штайн поки що буде лапочкою, він сильно обгорів, може вже залишив своє затворництво, але коли я йшов, він замкнувся в особняку і носа не висовував. І такий союзник вам не зашкодить, тому не поспішайте розривати заручини. Наомі пустоголова лялька, але як інструмент для впливу на батька нам знадобиться,” - суворо повчав мене граф.

"Сам розумію, але грати в кохання з нею я більше не стану," - погодився з Фредеріком.

“Та він і не повірить, після того цирку, який ви з Ешлі влаштували. Ти втік із власних заручин і зник на кілька місяців. Якби не ситуація в королівстві, боюся, герцог тобі таке приниження з рук не спустив би. Сподіватимемося, що можливість зберегти своє становище він цінувати більше, ніж уражену гордість. Так що не хвилюйся, якщо дівчинка не повна ідіотка, то й сама спочатку буде триматися від тебе подалі, хоча б заради пристойності,” - Фредерік знову співчутливо поплескав мене по плечу.

Далі ми пішли мовчки, кожен поринаючи у свої думки.

Штайн був єдиним впливовим радником, який вижив після пожежі у лісі, хоч і сильно постраждав. Поки я не з’ясую ситуацію в королівстві, мені не вигідно розривати заручини і налаштовувати проти себе герцога, він стане мені в нагоді як союзник.

Наомі, звичайно, шкода, але потім знайду їй нареченого породовитіше. З сусідніх королівств до неї після всього навряд чи надійдуть пропозиції, але когось і в нас знайдемо. Продовжувати з нею стосунки і тим більше одружуватися я не збирався. Як молодший принц, я ще міг собі дозволити пустоголову дружину, але як спадкоємець, хотілося б когось із наявністю інтелекту, в ідеалі, звичайно, як у моєї Ешлі.

Я струснув головою, знову думки завели мене не туди. Тепер не час думати про неї. Тим більше уявляти, яка б із неї вийшла королева. Незважаючи на те, що вона як магніт, притягувала пригоди, але з більшості вона майстерно викручувалась і з високо піднятою головою йшла далі, не впадаючи в істерику.

Я підняв голову і глянув на зірки. Гарно. У Торонто їх зовсім не видно. Граф зупинився й подивився в тому ж напрямку.

“Ходімо, Даррен. З нею все буде гаразд,” — він пішов уперед, і мені довелося пришвидшитись, щоб наздогнати Фредеріка.

За кілька годин блукання лісом ми вийшли на кам'яну дорогу, яка вела до столиці. Фредеріку вдалося домовитися з одним із возів, і близько години ми тряслися поки не дістались самого в'їзду до міста.

Коли перші промені сонця розфарбували небо рожевими відтінками, ми все-таки дісталися замку. Ворота очікувано були зачинені, довелося прикрикнути на варту, яка не відразу визнала в мені принца.

Двері широко відчинилися, і на порозі з’явився сонний дворецький.

“Добраніч, Фокс. Накажи підготувати покої для графа Стоуна у моєму крилі. Вранці нехай повідомлять королеві, що я прибув до палацу,” - я одягнув уже звичну маску зарозумілої байдужості і чітко віддавав накази.