Розділ 25. Крапки.

Рівно о десятій годині в неділю в мої двері постукали. У коридорі стояв високий чоловік і я відійшла, запрошуючи його увійти.

"Чай?" - Запитала я у похмурого гостя.

"Не відмовлюся," - суворо відповів він. Ми пройшли на кухню, я зробила дві чашки чаю та сіла навпроти чоловіка. Він похмуро дивився на мене і ніби не наважувався заговорити першим, як і я.

Через кілька хвилин, коли чашка майже спорожніла, переді мною на стіл поклали важкий мішечок з монетами.

"Тобі просили передати," - сказав чоловік.

"Він не повернеться," - ствердно сказала я, відчуваючи, як до горла підступила нудота.

"Ні," - твердо відповів Фредерік.

Я подивилася на гаманець із золотом і поставила наступне запитання, - "Щось ще?"

"Ні, тільки це," - похитав головою граф.

"Навіть прощальної записки не буде?" - Запитала я, сумно усміхнувшись. Схоже, від мене вирішили відкупитись.

"Ешлі," - зітхнув чоловік.

"Зрозуміло," - знову посміхнулася я. - "Там у передпокої сумки, заберіть їх, я склала речі Даррена, мені вони не потрібні," - і тихіше додала, - "Як і йому."

Граф провів рукою по підборідді. - "У тебе все добре?" - Запитав чоловік.

"Цілком. Ось влаштувалася на роботу, я не потребую подачок принца," - вказала я йому на золото.

"Короля," - поправив мене Фредерік. - "Даррена коронували. Я повернувся, як тільки зміг. Все виявилося гірше, ніж ми припускали. Довелося затриматися," - сказав він, уважно змірявши мене поглядом, оцінюючи реакцію на свої слова.

"Навіть так," - я вдала, що здивувалася. - "Я передала б йому свої привітання, але думаю, це зайве." - вдавати байдужість виходило не дуже і Фредерік це помітив.

"Не злись на нього, Ешлі. Даррену зараз нелегко. Королівство в хиткому становищі. Тоді я ще не знав, в якому стані Ерік. Він отримав травми, які неможливо вилікувати, і вони не дозволили йому зайняти трон. Мені шкода, що все так обернулося, дівчинко, але Даррен не зможе кинути королівство і своїх людей на поталу, як би не хотів повернутися.” - намагався виправдати принца граф.

"Я його не звинувачую і не злюся," - тихо сказала я і встала, даючи зрозуміти Фредеріку, що обговорювати нам більше нічого. - "Заберіть золото, я його не візьму," - сказала я, коли чоловік, зрозумівши мій натяк, попрямував до виходу.

"Воно побуде в мене поки ти заспокоїшся. Я затримаюся в Торонто на кілька тижнів, довше не зможу, мене призначили радником короля. Але якщо щось знадобиться, напиши мені, Ешлі, чи подзвони. Він просив придивитися за тобою, але я розумію, що тобі потрібен час," - Фредерік забрав золото, зібрав сумки з речами принца і залишив мою квартиру.

Коли двері за графом зачинилися, я все ж таки не стрималася, сльози потекли самі. Мабуть, десь глибоко всередині, я все ж таки сподівалася, що Даррен зможе повернутися, нехай не скоро, але все ж таки зможе. Але граф розбив цю надію, як дзеркало, що тріснуло і розпалося на уламки від одного дотику.

Сьогодні був вихідний, і я дозволила своєму болю вилитись назовні. Проплакавши весь день, вранці я пішла на роботу. Безсонна ніч залишила свої сліди, і дівчатка на роботі ні-ні та питали, чи все в мене гаразд. Навіть наш менеджер Тім запропонував взяти відгул, але я відмовилася.

Тиждень минув як у тумані, тільки голова, здавалося, почала боліти частіше, і однієї пігулки вранці перестало вистачати до кінця дня. Я вирішила, що якщо ще через тиждень, коли я змирюся з втратою свого принца і трохи прийду до тями, нічого не зміниться, то таки навідаю лікаря. Можливо, потрібно відновити розхитані нерви.

_______________________

За тиждень голова не пройшла, довелося йти до лікаря. Мене оглянули та відправили на аналізи. Запевнивши, що це недосипання та незрозуміле запалення, знову призначили курс антибіотиків, від яких мене жахливо нудило вранці. Вагітність ми виключили під час здачі аналізів, що мене втішило. Тільки дитини мені не вистачало для того, щоб впасти у відчай.

Коли антибіотики я пропила, ми почали відновлювати шлунок, оскільки ранкова нудота не припинялася.

Через два тижні Фредерік знову написав, що повертається і дізнався, чи все гаразд, знову запропонувавши допомогу поки ще в Торонто. Я відмовилася, мені зараз не до нього.

Коли за кілька тижнів лікування не допомогло, і нудота не відступила, мене знову відправили на аналізи. Завдяки всім цим походам по лікарям та нескінченним аналізам, довелося віддати свій вихідний у неділю та мінятись змінами з дівчатками, підлаштовуючись під дати обстежень.

Результат той самий - незрозуміла інтоксикація.

Я вже загубилася в тому, скільки часу займало моє лікування та обстеження. Усі, до кого мене скеровували, розводили руками і відправляли до когось іншого. У нас це все я пройшла б за кілька тижнів, але в Канаді прийому лікаря часом доводиться чекати місяцями. Мені пощастило, і на моїх направленнях стояло терміново, і консультацію виходило призначити через тиждень, а не через півроку.

_______________

Осінь закінчилася, і в Торонто прийшли холоди.

Мій лікар вкотре розвів руками над аналізами, які, здавалося, лише погіршувалися. Зітхнувши, чоловік пробурчав щось під ніс і видав мені чергове направлення.

«Безкоштовно ви можете чекати півроку." - він засунув мені візитку і видихнув з полегшенням. Здавалося, лікар сам у розпачі, бо не знав, що зі мною робити.

Я записалася на комплексне МРТ. Довелося викласти круглу суму, зате перевірили все, що тільки можна. На результат потрібно було чекати тиждень, і вони, як і всі інші, приходили прямо до мого лікаря. На руки тут аналізів ніхто не видає.

Я вже не сподівалася, що мені зможуть сказати щось виразне. Вирішивши, що доведеться їхати до батьків і там проходити все наново. Засіб від нудоти та пігулки від мігрені стали моїми ранковими рятівниками. Маринка тільки зітхала і лаяла медичну систему, коли вкотре я казала, що замість кафе чи шопінгу їду до лікаря чи на аналізи.