Глава 24. Ешлі Браун.

Ніч була неспокійною. Як не намагалася заспокоїтись тим, що все гаразд і Даррен скоро повернеться, але брехати собі не виходило. Поливаючи сльозами ліжко, я обіймала подушку, яка все ще пахла моїм чоловіком. Заснути вийшло тільки на світанку. 

Опустивши ролети, я проспала цілий день і вибралася з ліжка лише надвечір. Продуктів у холодильнику вистачало, але апетиту не було. Я намагалася щось з'їсти, та від нервів нічого не хотілося.

Я знову вийшла на балкон, знову захід сонця. Навіть не вірилося, що ще вчора ми стояли тут разом із принцом. Здавалося, все було лише сном, а зараз мене спіткала жорстока реальність. 

Знову безсонна ніч і сльози на пусту подушку Рена, тривожний сон на світанку. Від режиму, що збився, голова боліла нестерпно, здавалося, її затиснули в лещата. Довелося збільшити кількість знеболювального.

Таким чином, я провела майже п'ять днів, а потім з туги та безсоння мене висмикнула Марина. Не знаю, як би пережила це все без неї. Побачивши, в якому я стані та відсутність Даррена, вона не стала нічого питати, кудись пішла і повернулася за годину з пляшкою вина та снодійним.

"Він, звичайно, видний мужик, Ешлі, але ніякий принц не вартий того, щоб себе так катувати," - сказала подруга, і більше ми цю тему не обговорювали.

Вона наливала мені вино і не замовкаючи розповідала про свої справи на роботі, намагаючись мене відволікти. Потім влаштувалась зі мною на ліжку, пояснивши це тим, що вже пізно, і завтра у неї вихідний, ми підемо на барахолку. Я розуміла, що таким чином мене витягують із стану ступору та туги. 

Вранці подруга виконала свої погрози і змусила мене привести себе до людського вигляду, викликала таксі, і ми поїхали знімати стрес. Як на зло, біля барахолки влаштувалися якісь косплеєри з благодійною акцією. Від спогадів, я знову не стримала сльози, і мене швидко потягли додому.

“Послухай мене, Ешлі, я не знаю, що сталося, але візьми себе в руки. Я приїду ввечері, і ти мені все розповіси, інакше я приволоку сумку і оселюся тут, поки ти не перестанеш себе жаліти,” - суворо сказала Марина і пішла з квартири.

Як і обіцяла, подруга приїхала до мене після зміни з ще двома порціями напівсолодкого вина, як вона пояснила, першу випити і відпустити, а потім відсвяткувати мою свободу.

"Розповідай," - сурово сказала Марина сідаючи поряд.

"Він поїхав, вирішувати сімейні справи," - сказала я, залпом випиваючи половину келиха.

“Припустимо, до Лондона, не на Марс. Ти мені про обручку розкажи і чому ти не поїхала з ним?” - Продовжила допит дівчина.

“Не могла, Маріш. Там свої порядки, я туди не вписуюсь взагалі ніяк. А обручка, схоже, прощальний подарунок. Він збирався робити мені пропозицію, але потім довелося повертатися, і Даррен не впевнений, що зможе повернутися. Швидше за все не зможе, сімейний бізнес і все таке,” - сказала я, потягуючи вино і намагаючись розповісти правду, опускаючи деякі деталі.

Мені справді хотілося з кимось поговорити. Тримати все в собі виявилося надто складно, а крім Маринки у мене тут нікого не було. Навіть думки повернутися до себе на батьківщину вже потихеньку підкрадались. Можливо, серед рідних мені стане краще, і я зможу все відпустити. Зупиняло тільки те, що ми не попрощалися остаточно, і я все ж таки вирішила дочекатися повернення Фредеріка.

"Справи, справи," - повторила за мною Марина, - "Він кликав тебе поїхати з ним? Не вписуєшся так, впишешся, Ешлі. Якщо у вас і справді все так серйозно, любов і таке інше, чому ти не поїхала з ним?” - Запитала вже злегка захмеліла Марина.

“Він не кликав, Марін. Та й яке кохання, він ніколи не говорив про почуття, і я теж. Тільки ось,” - вказала на каблучку і озвучила те, про що й сама думала, коли пішов Даррен. Чи пішла б я з ним, якби він покликав? І ніби відповідаючи на своє запитання, сказала: - “Йому зараз не до мене, там батько загинув і брат у тяжкому стані. Не час привозити наречену.”

“Ну, не зараз, коли вирішить свої проблеми і трохи все втрясеться, чого ти вбиваєшся. Як діти, чесно. Є ж інтернет та літаки, Ешлі. Не 18 століття, щоб відстань була приводом рвати стосунки. Якщо, звичайно, хтось не шукав приводу втекти,” - сказала подруга і прикрила рота рукою, розуміючи, що потрапила в ціль. 

Саме так і виглядала ситуація з боку. Начебто Даррен знайшов привід втекти від мене, прикриваючись терміновими проблемами та сімейним бізнесом.

Вона подивилась на мене винним поглядом, а я налила нам ще вина, - “Я переживу це. Це правда?" - Я підняла свій келих, і подруга спробувала зобразити усмішку.

“Переживеш, Ешлі. Ще не з таких колотнеч вибиралися,” - спробувала вона мене підтримати.

"Ну що? Подивимося, щось сопливе?" - я зобразила усмішку. Поговоривши з подругою, ніби відпустило, здавалося навіть дихати стало легше.

"Щоденник пам'яті?" - Запитала вона.

“Нудить вже від нього, давай краще "Титанік". Судячи з кількості майбутніх сліз, він більше у тему,” - сказала я, і ми перемістилися на диван.

Вперше за останні кілька днів я не лише плакала, а й сміялася. Ніколи не вважала цей фільм комедією, але Марина після двох пляшок вина будь-який фільм прокоментує так, що заздрять популярні стендапери.

Ночувала подружка знову в мене, цього разу з тієї причини, що ми славно нахрюкалися вином на голодний шлунок і по черзі проводжали один одного до білого друга. Їй довелося брати відгул, а мені потім поповнювати запаси таблеток від головного болю. Але план Марини спрацював, і туга відступила.

Відійшовши від пиятики, через день я встала вранці, а не ближче до вечора, і навіть вирушила на прогулянку. Погода була не надто приємною, але вітрівка та парасолька дозволили мені розвіятись.

Повертаючись назад, я виявила, що нарешті у нас запрацював спортзал. І замість зливи сліз, я збиралася і вранці перед пошуками роботи виганяла з себе всі емоції, займаючись на тренажерах.

За два тижні повернулася Ешлі Браун.