Розділ 16.2. Турбота.

Коли машина зупинилася, Фредерік кивнув Даррену і зі словами, “наберу завтра,” поїхав. Я глянула на принца, явно не розуміючи, чому граф поїхав один.

“У нього справи в місті, а тобі потрібна нянька. Пішли, більше рідини і спати. Або тебе понести? - спитав похмурий принц, прямуючи до дверей.

"Сама впораюся," - пробурчала у відповідь і пішла всередину.

Щосили я намагалася придушити у собі відчуття тепла, яке викликала турбота Даррена. Хоч він і робив усе з виглядом невдоволення, але в погляді не було твердості та холоду. А я й не проти, щоб хтось подбав про мене. Крім того, я сумувала за Реном.

Коли я збиралася постелити чоловіку на дивані, він відібрав ковдру та рушник, решту закинувши до шафи.

“Навіть не думай, я більше не спатиму на тій маленькій і скрипучій руїні. Сама винна, що не можеш обійтися без нагляду, от і потіснишся трохи,” -  з упевненістю він кинув свою ковдру на моє ліжко і пішов у душ.

Я тільки спостерігала, як за нахабним принцом зачинилися двері.

Сил сперечатися не було, хоч жар і збили, але втома та слабкість нікуди не пішли. Я просто залізла в ліжко і заснула. Вночі мене розбудив Рен.

"Ешлі люба, у тебе знову жар, випий," - він говорив ледь чутно і підніс щось до моїх губ.

Я випила воду і знову провалилася в сон. Не знаю, скільки я спала, але прокинулася від того, що з мене зірвали ковдру та понесли у ванну.

"Рен, що ти робиш?" - Запитала сонним голосом.

“Мав намір змити з тебе запах вашої лікарні і заразом привести до тями. Ти коли їла останній раз? Холодильник був зовсім порожній, навіть хліба не було? - спитав принц, стягуючи з мене одяг.

"Гей, припини, я сама в змозі помитися," - я трохи прокинулася, коли чоловік дістався моєї спідньої білизни. Зрозуміла, що він не жартує, і спробувала вигнати з ванни.

Окинувши мене уважним поглядом, Рен безапеляційно заявив: "У тебе десять хвилин, потім я увійду".

"Слухаюсь, Ваша Високість," - прогарчала я, захлопуючи двері перед носом у принца.

Змивши з себе запах лікарні і остаточно прокинувшись, я вийшла і завмерла прямо дорогою до спальні.

Рен впевнено стояв біля столу, потягуючи каву і щось роздивлявся в мобілці. Якби я особисто не притягла його в наш світ, нізащо не повірила б, що він з іншого. Переді мною стояв цілком сучасний, впевнений у собі й гарний чоловік.

Помітивши розгублений від такої картини погляд, Даррен зміряв мене уважним поглядом і, злегка нахиливши голову, абсолютно незворушно вимовив: “Мила, якщо ти намагаєшся спокусити мене своїм виглядом, у тебе не вийшло. Я всю ніч відпоював тебе ліками, це не сприяє бажанню.” - І, ковтнувши з чашки темну рідину, додав таким же суворим тоном: “Ешлі, прошу тебе, одягнися. Сніданок уже готовий.”

Я міцніше притримала рушник і, відчуваючи збентеження від тону і слів принца, попрямувала до спальні і одяглася.

Мабуть, два тижні в будинку Фредеріка не пройшли для Даррена дарма. Він сам зробив тости і намазав їх невідомою навіть мені сумішшю авокадо та ще чогось. Запевнивши, що це смачно, принц ніби забув, як раніше різав тост ножем, не церемонячись відкусив майже половину і почав жувати.

Я дивилася, як він їсть і риється в телефоні, і не розуміла, чи я сплю, чи марю. З більш ясною головою я помітила, що волосся Рена стало коротшим, і зачіска більше схожа на сучасну стрижку.

"Схоже, Фредерік допоміг тобі освоїтися," - спеціально я обрала туманне формулювання.

Рен знизав плечима і посміхнувся, - “Він особливо зі мною не няньчився. Показав, що працює, вручив інструкцію до мобільника і дав список фільмів. В іншому довелося багато чого освоювати самостійно.”

"Готувати ти теж сам навчався?" - Запитала я, показуючи на тости.

“Так тостери у всіх однакові, а гуакамоле мені Фредерік показав. Це, мабуть, єдине, що він уміє. Граф звик до комфорту, при цьому не звик напружуватись, і йому готувала славна жінка, яка приходила до нас раз на три дні та робила заготівлі. Потім тільки розігріти або закинути в духовку,” - сказав він із нудним виглядом. - “Гаразд, Ешлі, тобі краще, я дещо приніс, поки ти спала, продукти є. У мене ще справи, я написав тобі свій номер, потім наберу.” - Даррен чмокнув мене в лоб і, не чекаючи відповіді, пішов, голосно зачинивши вхідні двері.

Я жувала тост із авокадо і дивилася у вікно, намагаючись зрозуміти, що взагалі це було. Якось дуже швидко він освоївся. Та й поведінка Рена здавалася зовсім іншою. Він ніби подорослішав і став серйознішим. Або він таким і був, просто мені зручно було вважати його маріонеткою брата в тому світі, і безпорадним, яким я була в цьому.

Холодильник справді заповнили. Коли він усе встиг для мене залишилось загадкою. Температура вже не так стрімко підвищувалась. Борючись із слабкістю, я зварила собі курячий суп. На більше мене не вистачило, і, прийнявши ліки, знову залізла в ліжко, де успішно заснула, тримаючи телефон у руках.

Прокинулася тільки на вечерю, коли знову треба було приймати ліки. Самопочуття було вже цілком стерпним, хоча слабкість і сонливість поки що не відступали. Коли за вікном уже стемніло, до мене знову завітали гості.

"Схоже, жар пройшов," - прокоментував гість мій стан замість привітання, притягуючи до себе, торкнувшись губами до чола.

"І тобі привіт", - я відсторонилася і з подивом подивилась на свого нічного візитера.

“Ешлі, люба, не пропалюй мене поглядом. Я залишуся тут, поки ти не видужаєш,” - спокійно сказав принц і посунувши мене, увійшов у квартиру, роззувся, кинув сумку в кут і попрямував у ванну.

Я провела його поглядом, а потім подивилася на сумку. Що? Він знову збирається в мене жити?

Мабуть, я так і зависла, розглядаючи сумку з речами, які приніс Даррен. Він, очевидно, помітив, що я навіть не рушила з місця, і все-таки вирішив пояснити.

“Бачу, ти не дуже мені рада, Ешлі, але вибору вже особливо немає. Фредерік поїхав на кілька днів, я сказав, що залишусь у тебе. Тому сперечатися марно. Ходімо, подивимося, що з твоєю температурою,” - чоловік взяв мене за руку і впевнено повів у спальню.