Розділ 16.1. Зустріч.

З від'їздом принца моя квартира помітно спорожніла.

Коли я прокинулася наступного ранку, гостро відчула його відсутність. Я вже звикла бачити зосередженого чоловіка, який читав книгу з таким виглядом, начебто вивчає податкову бухгалтерію. Зазвичай Рен відривався від книги, почувши моє вітання, і повідомляв, що кава ще гаряча. Уже на третій день, він навчився користуватися кавоваркою, повідомивши, що вона тільки виглядає страшно, а насправді все просто. І з того часу, як я прокинуся, готував мені ранковий допінг, без якого я була зла і сонна.

За звичкою я приготувала дві порції тостів і, не втримавшись, відразу відправила зайве у сміття. Не чекала, що так прив'яжусь до Рена за цей час. Гостро відсутність чоловіка поруч я відчула ввечері, коли вирішила компенсувати необхідність надавати вибір фільму принцу і обрала те, що зазвичай дивлюся сама. Вирішила подивитись "Сендітон", але після першої серії вимкнула і, знайшовши ледь почате червоне вино, включила "Бріджит Джонс" і вдосталь наревілась.

Через два дні пиятики і нескінченних сліз від гострої самотності, мене прийшли рятувати. Марина шулікою влетіла в квартиру і влаштувала мені промивання мізків, допомогла прикінчити ще одну пляшку вина і поревіла за компанію, нарікаючи на те, що нам не щастить із мужиками.

Втім, через три дні я прийшла до тями і почала шукати роботу. Шукала будь-яку, куди б мене взяли, треба було заглушити почуття дурної туги по чужому нареченому, яка з кожним днем ​​відчувалася все гостріше. А для такої мети я була готова працювати і по вісімнадцять годин за мінімальну оплату.

Але, як на зло, чи умови пропонували каламутні та напівлегальні, чи я їм не підходила. З Фредеріком ми мали зустрітися вже завтра, і я збиралася на чергову співбесіду.

Поспілкувавшись із менеджером по телефону, мені здалося, що компанія солідна, і мій досвід їх цілком влаштував, як вони сказали: "головне, знання мови, інше підтягну в процесі". Я вирушила до центру міста, вирішивши, що в крайньому випадку переїду в квартиру поменше, якщо робота того варта. Але незважаючи на солідний сайт та офіс у центрі, мені трапилася чергова шарашкіна контора, яка промишляла мережевим маркетингом.

Коли почалася злива, я вже майже встигла добігти до метро. Заходячи до вагона, ​​з мене не просто капала, а вже стікала вода. Як завжди, я забула вдома вітрівку.

Парадокс центру Торонто, який мене давно дивував, полягав у тому, що ті, хто користується громадським транспортом, навіть у спеку носять із собою вітрівки, бо заходячи після спеки в метро чи автобус із увімкненим кондиціонером можна сильно замерзнути. А за годину, яку я їхала в метро, ​​промокла наскрізь, я замерзла так, що пальці німіли. До цього додалася ще подорож автобусом.

Увійшовши до квартири, я довго відігрівалась під гарячим душем і навіть випила чай від застуди. Але, на жаль, мене це не надто врятувало.

Вранці я прокинулася із закладеним носом та непідйомною головою. У горлі ніби пройшлися побитим склом. Написавши Фредеріку, що я дуже зайнята пошуками роботи, я перенесла зустріч на три дні, сподіваючись, що на той час мені стане краще.

Але, як казав Рен, схоже, я народилася під час затемнення, і з кожним днем ​​мій стан тільки погіршувався. Нежить майже минув, зате на другий день з'явився жар і моторошний кашель. Довелося йти до лікаря і знову переносити зустріч. Я зізналася Фредеріку, що захворіла, хоча під час розмови так кашляла у слухавку, що важко було не почути.

За годину з номера графа зателефонував Рен і сказав написати список, який мені дасть цілитель, і він все привезе. Занепокоєння принца було приємним, але я пояснила, як у нас працюють клініки, і запевнила, що мені все видадуть на місці за приписом. Попросивши Фредеріка пояснити Рену, що таке віруси і які можуть бути для нього наслідки, ми переконали впертого чоловіка, що їхати до мене не варто.

У Вок-Ін мене оглянули, виписали сироп від кашлю і сказали повернутись через три дні, якщо не пройдуть жар і кашель, або їхати в невідкладну допомогу у разі погіршення. Забравшись у ліжко, я відзвітувала СМС перед графом, що житиму, і, напившись жарознижуючого, проспала ще два дні. Прокидаючись тільки щоб щось з'їсти і випити пігулки.

На третій день особливих покращень я не помітила, тільки до всього додалася слабкість. Я розуміла, що настав час їхати в невідкладну допомогу. Без антибіотика я не обійдуся та й температура майже не збивалася. Сповзаючи з ліжка, абияк доповзла до ванни і зрозуміла, що гадки не маю, як дістатися до таксі. Найближче приймальне відділення невідкладної допомоги знаходилось за двадцять хвилин їзди на машині.

Холодна вода не допомагала, а температура ще не встигла збитися. Я по дурниці пила мало води, бо весь час хотілося спати. Виливши в себе чашку води, я одразу повернула її у відро, яке вчасно потрапило під руку. Зазвичай прийти до тями допомагав душ, але стояти сил не було, і я ще раз подякувала долі за дві вбиральні, прямуючи у ванну.

В голові прояснилося, і насилу, лежачи на ліжку, я натягнула джинси, футболку і злегка підсушила волосся - вологе, але чисте. Одягнена і чиста, я вирішила, що півсправи зроблено, і дозволила собі перепочити. Лежачи на ліжку, очі заплющились самі, і, схоже, я знову відключилась.

_______________________

Отямилась від того, що хтось наполегливо стукає у двері. Судячи з сухого волосся, я проспала кілька годин. Стук не припинявся, і по стіні я пішла до дверей. Якщо це охорона, попрошу допомогти дійти до таксі. Захопивши сумку, я відчинила двері і, чіпляючись за неї, побачила двох здоровенних чоловіків, які дивились на мене якось зовсім не радісно.

"Ти не брала трубку, Ешлі," - прогарчав той, який був молодший, зробивши крок вперед. Я відпустила двері і впала прямо до нього в руки.

“Мабуть, заснула. Допоможи дійти до таксі, мені потрібно в невідкладну допомогу,” - ледве повертаючи язиком, я вирішила скористатися присутністю своїх гостей.